Анкетне опитування

Опитування – найбільш продуктивний метод дослідження в соціології. Саме тому соціологічну науку в цілому асоціюють з опитуванням, вважаючи його найдоступнішим і універсальним методом. Однак в опитуванні соціолог має зважати на такі важливі речі, як:

по-перше, взаємовплив дослідника та респондента. Так, соціолог може впливати на опитуваного як способом формулювання запитань, так і самими питаннями. Під час опитування в респондента може виникнути думка, якщо про це запитують, то це важливо, принаймні, для деяких людей. Опитуваний так само впливає на дослідника (на його бачення проблеми, способи її вирішення тощо) за допомогою власних відповідей;

по-друге, внаслідок опитування, соціолог одержує не остаточне розв’язання проблеми, а всього лише її оцінку, можливо, спосіб її вирішення з погляду опитаної сукупності людей.

Серед різноманітних способів і прийомів опитування в медіадослідженнях активно використовуються анкетування й інтерв’ю.

Анкетування проводять тоді, коли необхідно опитати значну кількість людей на великій території. Також анкетне опитування застосовують, якщо треба мінімізувати вплив дослідника на респондента, якщо характер запитань дозволяє опитуваному самостійно, без допомоги соціолога, відповісти на них. При цьому, до анкетування вдаються ще й тоді, коли можливий вплив на респондента навколишніх людей несуттєвий, тобто кардинально не позначиться на якості відповідей опитуваного.

Анкетне опитування як метод медіадослідження повинно мати:

1. точне формулювання проблеми;

2. вибір предмета і об’єкта;

3. визначення мети та завдань;

4. інтерпретацію понять;

5. розробку програми опитування;

6. розробку способів вимірювання;

7. прогноз – передчуття відповідей.

Анкета має враховувати особливості аудиторії, тобто анкета для журналіста відрізняється від анкети для масового слухача. В ній не повинно бути термінів, зрозумілих тільки журналістові (наприклад, «формат», «інтерактивність», «коментована новина» тощо), формулювання запитань мають бути чіткими, які не викликають непорозумінь, неоднозначності відповіді (наприклад, «чи постійно (протягом тижня, дня, року?) ви слухаєте радіо?», «чи є у вас (кого?) радіоприймач?» тощо).

Є особливі вимоги до структури анкети. До її складових належать:

1) вступ, у якому має бути сформульовано хто, з якою метою, серед яких груп проводить опитування, як будуть використані результати опитування. Мета вступу – переконати респондента в важливості опитування, в цінності співпраці, розтлумачити йому умови анонімності та порядок заповнення анкети.

В соціології вступну частину анкети називають «преамбулою» чи «легендою». Варто зауважити, що дослідники не мають одностайної думки з приводу того, чи треба ознайомлювати респондента з завданнями дослідження. Як зазначає І. Лубкович, противники ознайомлення вважають, що преамбула, так би мовити, «розкриваючи карти» дослідника, значно знижує ефективність одержаних відповідей. Безумовно, відповіді на окремі запитання, якщо респондент знає, з якою метою їх ставлять, просто непотрібні. Та це стосується тільки часткових настанов анкетного опитування, загальну ж мету респондент має знати. Тому легенда повинна пояснити йому, наскільки важливо соціологам отримати інформацію від таких людей, як він [8, 48].

Особливо майстерно в преамбулі необхідно прописувати гарантії анонімності відповідей. Побоювання опитуваного у вступі до анкети розвіюють за допомогою фрази: «Нам не обов’язково знати Ваше прізвище, тому що для нас головне – Ваші думки, поради, які дуже допоможуть у...», або ж «Участь у дослідженні добровільна і тільки від Вашого бажання залежить, чи будете Ви підписувати анкету, чи ні».

Труднощі на думку І. Лубковича, в підготовці преамбули полягають і в тому, що її обсяг не повинен перевищувати кількох абзаців, адже більший текст може викликати в опитуваного не інтерес і бажання заповнити анкету, а протилежну реакцію чи стан [8, 48];

2) основна частина, яка складається з запитань, розташованих за принципом від легких до легких, тобто складні, особливо важливі для результатів опитування запитання розташовуються всередині анкети. Така структура основної частини анкети допомагає досліднику «відсіювати» та «розмежовувати» респондентів;

3) «паспортичка», в якій фіксується ряд відомостей про опитуваного. За допомогою таких даних дослідник має з’ясувати ставлення до проблеми різних соціальних груп. Цей блок запитань стосується віку, освіти, статі, професії опитуваного і дозволяє систематизувати відповіді за соціально-демографічними параметрами. Донедавна соціологи не могли визначаитися щодо місця розташування «паспортички». Одні, з огляду на зручність і загальність запитань блоку, розташовували його на початку анкети. Інші – наприкінці, аргументуючи тим, що запитання легкі для респондента, тому подавати їх необхідно саме наприкінці анкети. Однак практика медіадосліджень засвідчила, що найважливішим чинником опитування, його об’єктивності та результативності є забезпечення анонімності. Побачивши відразу після преамбули, в якій ідеться про анонімність, запитання про те, скільки йому років, де він працює тощо, респондент може запідозрити дослідника в нещирості, намаганні одержати конфіденційну інформацію і далі вже обережніше відповідатиме на запитання.

Варто приділити увагу типам запитань, які використовуються в анкеті:

1. особові запитання поділяються на такі різновиди, як:

• закриті (запитання, які містять усі можливі варіанти відповіді. Завдання опитуваного вибрати один або декілька, на його думку, правильних варіантів. Закриті запитання передбачають відповіді на питання у формі «так», «ні», «інший варіант». Такі запитання використовують тоді, коли можна передбачити всі можливі варіанти відповіді. Вони спрощують заповнення анкети та полегшують роботу дослідникові, оскільки подають йому інформацію в потрібній формі. Наприклад, людина, котра слухає багато радіостанцй, може довго відповідати на запитання «Скільки радіостанцій Ви слухаєте регулярно?». Соціологові достатньо знати , що в опитуванні бере участь людина, яка регулярно слухає понад три радіостанції. Тому це запитання карще подати закритим, запропонувавши такі варіанти відповіді: «а) жодної, б) одну, в) 2-3, г) 4 і більше». Саме з цих причин слід подавати закритими запитання про вік, адже таким чином соціолог одразу групує респондентів у потрібні йому вікові сукупності (до 18 років, 18-23, 24-29 тощо.

• Серед закритих запитань виділяють поліваріантні («меню»), коли опитуваний може довільно визначити кількість відповідей, ранговані, коли респондент мусить пронумерувати всі чи декілька запропонованих варіантів відповіді за важливістю, альтернативні, які передбачають вибір єдиного варіанту відповіді, чи одного з двох взаємовиключних суджень. Ранговані запитання ефективніші за поліваріантні, адже за їхньою допомогою дослідник отримує не просто перелік думок, станів, оцінок, які респондент вважає важливими, а інформацію про те, які з них є найважливіші, які менш важливі. В медіадослідженні не слід захоплюватися рангованими запитаннями, тому що вони складні для відповіді, вимагають від опитуваного надмірної уваги, зосередженості.

• Важливо, щоб запитання-меню та деякі альтернативні питання мали варіант відповіді «не знаю, складно відповісти». Адже такі відповіді, з одного боку, відображають реальний стан речей – респондент дійсно може чогось не знати, про щось забути, а фіксуючи це, дослідник одержує відомості про те, що з певного питання, приводу опитаний не має інформації. З іншого боку, такий варіант відповіді дає зрозуміти респондентові, що незнання не є чимось ненормальним;

• відкриті (вільна відповідь респондента на запитання);

• напіввідкриті (респондентові пропонують набір відповідей, залишаючи можливість запропонувати свій варіант);

2. безособові, які відрізняються від попереднього типу запитань власною описовою формою, наприклад: «люди вважають, що... Як ви вважаєте, чи справедлива така думка?». Цей тип запитань використовується при розв’язанні дуже гострих проблем. Безособова форма сприяє більшій розкутості респондента, його безпосередності в судженнях, адже він, начебто, не висловлює власну думку, а оцінює судження інших;

3. прямі та непрямі запитання, перші з яких вимагають буквального розуміння респондентом, а другі – переосмислення. Легко простежити зв’язок цих типів запитань із особовими та безособовими;

4. проективні запитання пропонують респондентові висловити судження з приводу гіпотетичної ситуації за типом «якби.., то...».

Стосовно мети медіадослідження запитання поділяють на програмно-тематичні (основні), відповіді на які дають підстави для висновку про явище, що вивчається, функціональні, призначені оптимізувати опитування за допомогою стимуляції уваги респондента, її переключення тощо, фільтрувальні, які дають змогу виділити частину опитаних за певною ознакою, зазвичай за їхньою включеністю в явище чи проблему, що досліджуються, контрольні [8, 50].

Так, за допомогою контрольних питань перевіряють «повноцінність» відповіді на основні, з’ясовують, наскільки щиро та серйозно респондент відповідає на анкету. Приміром, якщо на запитання «Як часто Ви слухаєте радіо?» опитуваний відповів: «Практично щодня», а згодом на питання «Коли Ви востаннє слухали радіо» – «Минулого тижня», то зрозуміло, що принаймні раз респондент відповів неправдиво. В такому разі відповідь на обидва запитання, чи й на всю анкету, не враховують.

Повертаючись до проблеми розташування запитань в основній частині анкети, варто згадати про так звану техніку стадійного розгортання запитань, запропоновану американським соціологом Дж. Ґеллапом. За цією методологією, першу групу запитань анкети мають становити питання-фільтри, за допомогою яких з’ясовують, наскільки респондент обізнаний з проблемою, наскільки вона його стосується. Якщо буде встановлено, що опитуваний не слухає радіо «N», то немає потреби говорити з ним про цю радіостанцію. Далі респондент може не заповнювати анкету чи перейти до запитань, котрі визначають його ставлення до радіомовлення в цілому чи до проблем, які воно порушує. Наступні запитання, за Дж. Ґеллапом, мають з’ясовувати, як опитуваний ставиться до конкретних аспектів основної проблеми опитування. Оскільки мова йде про конкретні аспекти, що найбільше цікавлять дослідника, то найчастіше тут використовують закриті запитання. Далі, як правило, соціолог має з’ясувати причини певного ставлення опитуваного до проблеми. Через те, що всі можливі причини передбачити складно, то найчастіше використовують напіввідкриті запитання. За технікою стадійного розгортання, прикінцева група питань стосується сили тих поглядів, яких дотримується респондент, і найчастіше форма таких запитань закрита.

Взагалі, крім згаданих вище, вимоги до запитань анкети можна звести до таких найголовніших:

1. Усі запитання всі респонденти мають інтерпретувати однаково;

2. Формулювання запитань має підтримувати в опитуваного бажання відповідати;

3. В побудові запитань треба враховувати:

а) можливу необізнаність респондента;

б) що частина опитуваних не може чітко формулювати своїх думок [8, 54].

Одним із різновидів анкетного опитування є журі-група. Це опитування від 100 до 2000 слухачів, які являють собою соціально-демографічний зріз потенційної [3], цільової [1] аудиторії за віком, соціальним статусом, освітою, статтю. Такі групи опитуються впродовж кількох місяців або років за допомогою анкет для того, щоб відстежити зміни смаків й уподобань цільової аудиторії щодо програмної продукції радіостанції [3, 195].