logo
Аудиторія_курс

1. Необхідність вивчення аудиторії радіо та телебачення. Феномен громадянської журналістики

Аудиторія – це об’єкт впливу кожного окремого повідомлення всіх ЗМІ. Оцінка роботи окремого журналіста, цілої редакції чи навіть каналу інформації не є повною без з’ясування того, як вони (журналіст, редакція, інформаційний канал) впливають на аудиторію. Отже, аудиторія – ключова складова діяльності будь-якого ЗМІ, адже:

по-перше, через неї розкривається таке кардинальне поняття функціонування ЗМІ як ефективність;

по-друге, нею перевіряється інформаційна рентабельність радіо та телебачення;

по-третє, завдяки аудиторії ЗМІ реалізують власні можливості.

Тобто, мова йде про визначальну роль аудиторії в процесі зворотного зв’язку, без якого неможливе успішне функціонування такої складної системи як електронні ЗМІ [12].

Через таку вагому роль аудиторії для ефективного функціонування ЗМІ від середини 90-х рр. ХХ ст. теоретики журналістики ведуть жваву дискусію з приводу більш активного включення представників аудиторії в роботу мас-медіа. Йдеться про так звану «громадянську журналістику» («соціальна журналістика», «журналістика співучасті», «комунітарна, рефлексивна, гуманітарна, проектна журналістика»). Серед найвідоміших науковців, які досліджують феномен громадянської журналістики, слід назвати російського вченого С. Симонова, американця Д. Шрібмана, поляка П. Франчека та ін.

Американські дослідники вивчають особливості функціонування громадянської журналістики через прагматичний аспект. Так, Д.Шрібман зазначає, що «відтворена з надій, мрій і конфліктів, ГЖ повинна надавати суспільству інформацію, яка необхідна для прийняття важливих рішень» [1, 303]. Які б аспекти вчені не вважали провідними в процесі дослідження громадянської журналістики, питома більшість науковців убачають головну її особливість в ангажованості. Так, П. Франчек визначає громадянську журналістику як «особливий різновид ангажованої журналістики, що має на меті виховання доброчесного громадянина, основоположними принципами якого є визнання демократичних цінностей, самозречення заради спільного блага, протест проти несправедливості» [1, 305]. Таким чином, громадянська журналістика є основним способом реалізації засад громадянського суспільства як наступного після інформаційного етапу суспільного розвитку.

Серед особливостей громадянської журналістики слід відзначити:

    1. залучення представників аудиторії як активних учасників громадського життя (традиційна журналістика використовує аудиторію лише як об’єкт для інформування);

    2. людина – соціально значущий інформатор;

    3. соціальне партнерство з різними суспільними інституціями;

    4. гасло громадянської журналістики – «Людина людині про людину» (гасло традиційної журналістики – «Людина – це об’єкт») [1, 305].

Зрозуміло, що для якісної реалізації таких завдань і функцій громадянська журналістика має підтримувати тривкий зворотний зв'язок із аудиторією. Тому провідні ЗМІ, які втілюють у роботі принципи громадянської журналістики, постійно розвивають так звані «інформаційні кампанії», які, здебільшого, складаються з 4 компонентів:

  1. соціологічне опитування думок громадян;

  2. проведення круглих столів;

  3. проведення семінарів (не тільки для журналістів, а й для представників аудиторії);

  4. соціальне партнерство (журналісти шукають тих, хто безпосередньо вирішує суспільну проблему) [1, 305-306].

У щоденній практиці громадянська журналістика реалізує свої завдання з активного залучення аудиторії до програмування медіа на прикладі блоґів (веблоґів). За даними американських дослідників, до 2021 року громадяни, завдяки власним блоґам, вироблятимуть 50 % новин [1, 304]. До речі, однією з причин не надто активного розвитку громадянської журналістики в Україні є всім відомий «цифровий розкол», який визначає неоднаковий у всьому світі за темпами та якістю перехід журналістів до використання новітніх інформаційних технологій у щоденній роботі та, зокрема, в процесі спілкування з аудиторією.

В самих журналістів поки що не сформовано адекватного ставлення до компетентності споживачів інформації, їх ролі та значення в процесі формування контенту ЗМІ початку ХХІ ст. Так, вітчизняні телевізійні та радіоканали здебільшого звертаються до представників власної аудиторії як до інформаторів, котрі мають повідомляти про певні цікаві факти, а їхньою репрезентацією займаються професійні журналісти. Варто відзначити, що новітні ЗМК, насамперед інтернет, ледве не єдині в Україні, де користувачі не лише споживають інформацію, а забезпечують її вільне й ефективне функціонування. Інтернет-користувач виступає повноправним комунікатором, публікуючи не тільки повідомлення про факти, події та явища, що турбують його як особистість і члена певної соціальної групи, а й широко інтерпретує їх. Численні інтернет-сайти, як самостійні інформаційні канали, так і онлайн-версії ЗМІ, надають власний простір блогам, живим журналам споживачів інформації, що часто представляють альтернативні погляди й думки з приводу порушуваних медіа проблем і питань, свідчать про їх громадський резонанс («Українська правда», «Кореспондент», Незалежний студентський інтернет-портал «Пороги» (м. Запоріжжя) тощо). У сфері радіомовлення, зокрема інтернет-радіо, вже не перший рік активно впроваджується, набуває неймовірної популярності подкастинг і як процес створення та поширення в інтернеті аудіо- та відеофайлів у стилі радіо- і телепрограм, і як ряд аудіоблогів і аудіожурналів, автори яких, переважно аматори, діляться з зацікавленими в конкретних питаннях і темах користувачами мережі власними поглядами, ставленням, способами інтерпретації подій і фактів. Одним із найпопулярніших подкаст-терміналів – веб-сайт, який підтримує хостинг аудіофайлів, забезпечує їхнє функціонування – в Україні є podcaster.org.ua. Зазвичай в аудіоподкастах порушуються ті проблеми та питання, які традиційні офлайнові ЗМІ, а також інтернет-радіостанції оминають, вважаючи «неформатними», тобто такими, що не зацікавлять масову аудиторію. Таким чином, користувач інформації новітніх медіа змінює уявлення про себе як про традиційно пасивного споживача – він сам збирає, обробляє та поширює інформацію, отримуючи при цьому публічний відгук на результати власної інформаційної діяльності. Зрештою, специфіка конвергентної журналістики, так званої «журналістики 2.0», як і структурно-семантична трансформація аудиторії інтернету не є магістральною темою для цієї книжки.

Розвиток електронних ЗМІ останнім часом відзначається не тільки технологічною революцією, але й перерозподілом влади. Якщо на початку 90-х нечисленні теле- і радіоканали намагалися «узурпувати владу, диктуючи аудиторії правила й умови споживання ефірної продукції» [2], то впровадження ринкових відносин у сферу радіотелевізійного виробництва призвело до стрімкого розвитку багатопрограмності. Тобто, з’явилася реальна ситуація вибору і, як наслідок, вагомого значення для телерадіовиробників набув рейтинг. Він указує на зростання/ зменшення популярності в аудиторії тих або інших програм і цілих каналів. Саме місце рейтингу в системі електронних ЗМІ свідчить про щільну концентрацію в ній політичних, ідеологічних, економічних, організаційних та інших питань.

Через тугий вузол таких питань конкуренція між теле-, радіоканалами є жорсткою, яка часом перетворюється на інформаційні війни. Позитив такої конкурентної боротьби полягає в тому, що з’являється прагнення редакцій, каналів, станцій до збільшення популярності власних програм, а, отже, і до підвищення майстерності їх авторів [16]. На думку А. Бубукіна, для того, щоб конкуренція електронних ЗМІ за аудиторію була цивілізованою, необхідно «змоделювати внутрішню інформаційну систему, котра здатна створювати ідеальний портрет споживача, який позитивно/ негативно реагує на ефірний продукт» [2]. Таким чином, ідеться про те, що маркетингові дослідження відіграють на сьогодні таку ж важливу роль, як професіоналізм команди теле-, радіоканалів. Саме маркетингові дослідження дають журналістові, виробнику певного програмного продукту більш-менш надійну інформацію про якість його сприйняття аудиторією та, відповідно, про якість самого продукту.

Отже, знання аудиторії – це особливі знання журналіста, частка професійного вміння, журналістської майстерності. Це не просто знайомство з оперативною статистичною інформацією про кількість слухачів/ глядачів певної програми/ передачі, про час прослуховування/ перегляду, про наявність радіоприймачів і телевізорів. Але й розуміння особливостей сприйняття інформації, ставлення до неї, її впливу, реакції слухачів/ глядачів.

Маючи чітке уявлення про аудиторію, на яку треба впливати, журналіст може:

    1. точніше, більш цілеспрямовано обирати теми/ проблеми/ факти;

    2. більш обґрунтовано обирати форму виступу;

    3. створювати найбільш сприятливий режим засвоєння інформації;

    4. спрогнозувати вплив повідомлення [13].