logo search
texts of lectures VVS

3.1.1 Структура видавничо-поліграфічного комплексу

Стабілізація у видавничо-поліграфічному комплексі немалою мірою залежить від стабільної роботи центрального органу державного управління галуззю. Упродовж 1992 - 1999 рр. було п'ять установ – Держкомпреси змінив Держкомвидав, якого, у свою чергу, Мінпрес-інформ, потім Мінінформ, потім з’явилося нове утворення — Держкомінформполітики. Указом президента України «Про перейменування Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України» від 31 січня 2003 року Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України було перейменовано у Державний комітет телебачення і радіомовлення України, який і здійснює керівництво галуззю на сьогоднішній день.

Одним із головних завдань цієї установи є координація дій і об'єднання зусиль усіх виробників поліграфічної продукції, незалежно від їх форми власності, з метою підвищення ефективності діяльності як у системі економіки України, так і на зовнішніх ринках. Усі ми на власному досвіді переконалися у тому, що сьогодні, як ніколи, нам потрібні згуртованість, скоординованість дій, взаємодопомога.

Серед першочергових дій, направлених на покращення стану галузі, є: прогнозування розвитку поліграфії та суміжних галузей; підтримка і захист інтересів підприємств, діяльність яких пов'язана з поліграфічним виробництвом та його обслуговуванням у державних, недержавних і громадських органах та організаціях;

— підготовка проектів законодавчих актів та нормативних документів з метою поліпшення економічних та правових умов діяльності вітчизняних виробників поліграфічної продукції;

— тісна взаємодія з органами законодавчої і виконавчої влади, Державним комітетом інформаційної політики України, Спілкою журналістів. Асоціаціями видавництв, книгорозповсюдживачів, підприємств поліграфічного машинобудування, з суміжниками – паперовиками,хіміками:

—сприяння створенню інформаційної системи моніторингу ринків поліграфічної продукції і забезпечення членів Асоціації відповідною інформацією, допомога в пошуку партнерів, ринків збуту, сфер виживання;

— організація та проведення виставок, конкурсів, оглядів, семінарів, "круглих столів", встановлення міжнародних зв'язків з організаціями поліграфістів інших країн; сприяння організації навчання та підвищенню ділової кваліфікації фахівців галузі:

— допомога членам Асоціації у вирішенні правових, інвестиційних, фінан- сових, технічних, кадрових питань, підтримка їх ініціатив та починань.

Перелік пріоритетів діяльності Держкомтелерадіо на 2008 рік, затверджених розпорядженням КМУ від 05.03.08р. №423-р:

1. Розроблення концепції створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення.

2. Участь у впровадженні ефірного наземного цифрового телерадіомовлення у 2008 − 2012 роках, зокрема технічне переоснащення Національної телекомпанії України в межах коштів, передбачених державним бюджетом, з метою забезпечення якісної трансляції фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

3. Реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації.

4. Створення сприятливих умов для забезпечення розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження.

5. Забезпечення належного рівня проінформованості громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Далі наведено деякі статистичні відомості з Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Станом на 02.06.2008 р. до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції внесено 4079 суб’єктів видавничої справи (3282 – юридичні особи, 797 – фізичні особи).

У 2005 році в Україні видано 459 свідоцтв про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, у 2006 році – 455, у 2007 році – 434, впродовж І кв. поточного року – 98.

За час ведення Державного реєстру анульовано 315 свідоцтв (305 – у зв’язку із внесенням змін до Державного реєстру; 10 – у зв’язку із виключенням суб’єктів видавничої справи з Державного реєстру).

До складових видавничо-поліграфічного комплексу відносять:

1. Видавництва.

Видавництво– це державне, суспільне, кооперативне або приватне підприємство, що володіє правом на видавничу діяльність, що здійснює підготовку й випуск друкованої продукції на принципах самостійної комерційної діяльності й відповідно до вимог державних стандартів.

Типи видавництв:

жавні),регіональні,обласні;

Вузькоспеціалізоване видавництво працює для од­нієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за IIпрофесійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки кон­тактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її по­треби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв ви­різняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і то­му він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки ого­лошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалі­зація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тіль­ки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книж­ковою торгівлею (наприклад, у царині університетсь­кої науки).

Видавництва зі специфічною тематикою також мо­жуть точно визначити потенційних покупців своєї про­дукції, знають їхні потреби і належно обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.

Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики —це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видав­ництво може принадити до себе через спеціальні жур­нали або прямий продаж. Але для повного викорис­тання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-пер­ше —тому, що до великої частини своїх покупців во­но може дійти лише таким шляхом, а по-друге —тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання будь- якої книжки на дану тему; тоді йому продають те, що є в наявності.

Через це видавництва специфічної тематики дуже залежать від торгівлі. А тому, діапазон ступенів за­лежності тут дуже широкий. Наприклад, видавництво, чия програма охоплює всі форми заповнення дозвілля, значно більше залежить від торгівлі, їїпідтримки, ніж видавництво, зосереджене лише на окремій частині цієї тематики і вужчій клієнтурі, наприклад, на літе­ратурі з водних видів спорту. Те саме слушне і щодо чутливості покупців до цін на книжки видавництва специфічної тематики: чим вища його компетентність для даного специфічного контингенту покупців, чим корисніші його книжки для споживачів, чим точніше профільованою і важче замінною є його продукція, тим вищі можуть бути ціни, які можна одержати за неї на ринку.

Повністю залежить від прийнятності для торгівлі програма видавництва широкого профілю. Довідники та белетристика всюди знаходять покупців серед читацтва. За винятком небагатьох великих видавництв, які обслуговують книжковий ринок у щонайширшому асортименті, більшість видавництв широкого профілю націлюють свої плани на певні групи публіки, які можна точно окреслити. Видавництва визначають своє місце за допомогою аналізу різних груп клієнтури (на­приклад, т. зв. “теорії життєвого стилю”) і знаходять, спираючись на ці дані, оптимальну форму зацікавлен­ня своїх покупців.

Тут також діє правило: чим ясніше профілювання, чим важче знайти заміну книжці, тим менша чутли­вість покупців до цін.

У маркетинговій активності видавництва широкого профілю роздрібний маркетинг посідає найважливішу позицію. Лише та книжка може мати успіх, яка наяв­на в торгівлі всюди, а крім того, її всюди видно: на прилавку, у вітрині. Завдяки добрій викладці, люб'яз­ній допомозі продавців та інтенсивній інформаційній політиці видавництво широкого профілю забезпечує собі підтримку з боку торгівлі. Зате воно гарантує книжковій торгівлі збут завдяки вміщенню відомос­тей про авторів та їхні книжки у всіх засобах інфор­мації (реклама, робота з пресою і серед громадськос­ті). Видавництво широкого профілю вирізняється, з од­ного боку, великими витратами коштів на розповсю­дження, а з іншого —великими витратами, пов'яза­ними з маркетингом, з високою чутливістю покупця до цін та з залежністю від торгівлі.

Звичайно, не кожне видавництво можна цілком від­нести до однієї з вищеназваних груп. Уже видав­ництво специфічної тематики є проміжною формою між вузькоспеціалізованим видавництвом і видав­ництвом широкого профілю.

Функції видавництва:

Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої кількості людей, та й мати від цього прибу­ток. Щоб досягти цих первісних цілей кожного під­приємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і хід організаційного процесу—отже, ста­вити перед собою такі запитання:

Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?

Чи організаційна структура видавництва націле­на на здійснення такої мети?

Чи спрямована ця організація у всіх своїх лан­ках на ринок і чи може вона в умовах ринку діяти й реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?

Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуго­вування потреб своєї клієнтури?

Чи забезпечує внутрішня координаційна струк­тура швидке проходження інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних вирішень (на­приклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархіч­ного рівня)?

Чи доповнюють і підтримують один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?

Чи діють усі відділи злагоджено, чи, навпаки, через суперництво сили витрачаються марно?

Чи зацікавлені й заохочені співробітники у своїй діяльності, чи мають вони необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально?

Підприємство, яке не ставить перед собою повсяк­час таких запитань і не робить у разі потреби необхід­них висновків, швидко втрачає здатність маневрува­ти, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.

2. Поліграфічні підприємства.

Основна метаполіграфічного підприємства - випуск друкованої продукції в кількостях, установлених замовником.

Класифікація поліграфічних підприємств:

3. Рекламні фірми.

Функції рекламної фірми

- зовнішньої;

- метро (транспорт);

- ЗМІ;

- електронні ЗМІ й т.д.

4. Галузеві НДІ та проектні установи.

Функції галузевих НДІ

Розробка нових технологій і засобів,що їх реалізують

Приклад:УКР НДІ спеціальних видівдруку(м. Київ)

5. Навчальні заклади.

Поліграфія – галузь, яка розвивається швидкими темпами: спостерігається постійне вдосконалення технологій, обладнання та матеріалів. Відповідно, висуваються нові вимоги до молодих спеціалістів, а попит на інженерів на ринку праці зростає. Кількість вакансій, відкритих протягом останніх років, свідчить про недостатнє, або, принаймні, не повне задоволення потреб друкарень, дистриб’юторів обладнання та витратних матеріалів, а також виробників устаткування.

У чому ж причина? Тільки в Києві відкрито декілька вищих навчальних закладів, що проводять підготовку фахівців за спеціальністю «Поліграфія та видавнича справа». Існують також профільні ВНЗ у Львові, Харкові та Сімферополі. Тим не менш, у галузь і сьогодні приходять працівники без освіти. Проблема полягає не тільки в зростанні поліграфії, а й у дислокації ВНЗ тощо. Крім того, не всі випускники можуть задовольнити вимоги роботодавців, особливо комерційних структур.

Тож питання якісної освіти виходить на перший план. Сьогодні фахівець, що вийшов із стін університету чи інституту, має знати не лише основи своєї спеціальності, а й володіти елементарними навичками роботи, знати одну–дві іноземні мови, володіти комп’ютером. Також бажане володіння інструментами ринкової економіки, знаннями менеджера та управлінця. При цьому виникає потреба більшої диференціації знань молодих фахівців. Наприклад, актуальними стають спеціальності «Технологія електронних, мультимедійних видань», «Технологія розробки, виготовлення та оформлення пакувань», «Матеріали видавничо-поліграфічних виробництв», «Комп’ютерні технології та системи видавничо-поліграфічних виробництв» тощо.

Структура освітніх установ України у галузі видавничо-поліграфічної справи:

1. Вищі навчальні заклади:

Українська академія друкарства - єдиний в Україні автономний вищий навчальний заклад, який готує фахівців для видавничої справи та друкарства. За свою 75-річну історію вона випустила десятки тисяч висококваліфікованих спеціалістів, які сьогодні формують інформаційний простір держави, працюючи у видавництвах, друкарнях, засобах масової інформації, поліграфічних підприємствах різної форми власності, книгарнях, рекламних організаціях, науково-дослідних та машинобудівних підприємствах тощо.

Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «Київський політехнічний інститут» здійснює підготовку фахівців другого (бакалаврів), третього (спеціалістів), і четвертого (магістрів) рівнів. Термін підготовки фахівців: бакалавр — 4 роки, спеціаліст — 5 (з менеджменту організації) і 5,5 років, магістр- 6 років. ВПІ забезпечує свободу вибору для численних роботодавців – тут готують повний спектр фахівців для поліграфічної галузі. Про серйозний підхід до підготовки поліграфістів свідчить той факт, що останнім часом перелік спеціальностей розширюється за рахунок створення нових напрямів.

Харківський національний університет радіоелектроніки, а саме, кафедра Інженерної та комп’ютерної графіки, здійснює підготовку фахівців для поліграфічної галузі Східних регіонів Украйни. З 1998 року по сьогодні кафедру очолює випускник ХІРЕ, проф. В.П.Ткаченко, що, продовжуючи кращі традиції кафедри, направив зусилля на вдосконалення навчально-методичної роботи у світі зростаючих вимог часу. З 1997 року, кафедра вперше в Східній Україні, почала підготовку й підвищення кваліфікації фахівців зі спеціальності «Видавничо-поліграфічна справа» зі спеціалізацією «Технологія автоматизованої обробки текстової й графічної інформації».

З 2002 року відкритий новий напрямок підготовки фахівців зі спеціальності «Комп'ютеризовані технології й системи видавничо-поліграфічних виробництв». Студенти здобувають знання для професійної діяльності в області проектування й експлуатації сучасних комп'ютерних видавничих систем, комп'ютеризованих поліграфічних репросистем, а також комп'ютерних технологій виготовлення друкованих і електронних видань.

В 2005 році відкрита нова спеціальність – «Технологія друкованих видань». Випускники цієї спеціальності здобувають кваліфікацію інженер-технолог (видавничо-поліграфічна справа). Крім загальнотехнічної підготовки студенти отримують поглиблені знання в області теорії моделювання напівтонових та кольорових зображень, систем керування кольором, використання шрифтових технологій і т.ін.

Харківський інженерно-економічний університет також готує фахівців напряму Видавничо-поліграфічна справа за такими спеціальностями: «Комп'ютеризовані технології та системи видавничо-поліграфічних виробництв» та «Технологія електронних мультимедійних видань».

2. ПТУ:

Донецький поліграфічний ліцей

Дніпропетровський центр професійної освітиполіграфіїтаінформаційних технологій

Харківський професійний поліграфічний ліцей (ПТУ 26)

3. Технікуми:

Львівський поліграфічний технікум

Серед галузей народного господарства поліграфія займає одне з найважливіших місць, оскільки є синтезом виробництва і культури.

Завдяки поліграфічним технологіям широкі верстви населення прилучаються до надбань науки і культури, літератури і мистецтва, забезпечуються конституційні права та інтереси громадян у сфері.