- Спільні та відмінні риси кіно і телебачення; ефект телевізійної присутності

Кінематограф і телебачення – екранні видовища, яких поєднує спільна форма існування – розкриття дійсності за допомогою драматургічної побудови окремих елементів звукозорового комплексу, що утворюється за допомогою технічних засобів фіксації звуку і зображення.

У телебачення і кіно практично однакова система зображальних і звукових виражальних засобів і звукозорового монтажу. Кадр, ракурс, рух, тональність, грим, костюм, шуми, музика, слово і т.ін. – застосування кожного з цих виражальних засобів у кіномистецтві й телебаченні має однаковий зміст.

І телебачення, і кіно здатні здійснювати необмежену кількість повторів окремих екранних творів і корегуються тільки особливостями умов колективного в кіно та індивідуального – на телебаченні, перегляду.

Багато спільного і в системі функціональних обов´язків працівників кіно і телебачення.

Однак є між ними і принципові розбіжності. Головним і визначальним серед них є умови екранного сприйняття. Природа сприйняття кінематографічних творів у всій повноті їх емоційного впливу на глядача – суто колективна.

Як наслідок, твори кіномистецтва звертаються до обмеженої колективної аудиторії і їх головним завданням є емоційний, образний вплив на глядача, так само, як і пізнання дійсності через систему художніх образів.

Навпаки, телевізійний перегляд – психологічно завжди глибоко індивідуалізований, але й слугує інструментом одномоментного впливу на мільйони людей. Телебачення почалося як технологія прямої трансляції реальних подій у час їх звершення. Ця особливість, що викликає великий ступінь глядачевої довіри до правдивості подій, наклала відбиток і на всю подальшу діяльність телебачення як засобу масової комунікації.

Телебачення використовує перш за все індивідуалізовані засоби екранного діалогу із глядачем, методи логічного інформування й переконання глядача. Ця особливість відповідним чином корегує і використання різноманітних засобів екранної виразності, роблячи їх менш емоційними, підкорюючи більше оповідним, ніж образним завданням.

Така специфіка визначила особливе місце конкретної людини на телевізійному екрані, визначну роль телевізійних ведучих і синхронного слова, яке є власним виразом думки реальної людини.

Особливості телебачення накладають і певні обмеження на методи фіксації зображення. На телебаченні воно більше зосереджується на проявах людської поведінки, екранного мислення.

Відносно невеликі розміри телевізійного екрану диктують і певну стриманість у створенні екранних образів і атмосфери подій за допомогою динамічного зображення, тональної та колористичної гами.

Однак це не означає зниження творчих критеріїв у підході до вибору виражальних і монтажних засобів. Адже головним драматургічним фактором телебачення є екранне слово, людська думка і всі інші складові телевізійного мовлення перш за все підкорені завданню зробити вплив слова і думки на глядача якомога ефективним і захоплюючим.

Звичайно, сила образного, емоційного впливу кінематографічного твору на глядача є дуже великою, однак у телебачення є інший ефективний інструмент комунікативного спілкування – так званий телевізійний «ефект присутності». Ефект присутності, який ще називають «ефектом сіюхвилинності» – це властивий телебаченню психологічний ефект сприйняття екранного видовища як такого, що створює ілюзію безпосередньої участі глядача в екранних подях. Він базується на здатності телебачення до ндивідуалізованого діалогічного контакту з телеглядачем на основі психологічного спілкування з реальними людьми на телеекрані.

Пряма, нехай навіть і фіксована, телевізійна трансляція приваблює здатністю до прямого спостереження картин життя в реальному безумовному вигляді і часі. Певна міра співучасті телеглядача з екранними подіями розкрила абсолютно нові, небачені можливості впливу на аудиторію через синтез зображення і слова, провідником якого виступає конкретна особа, індивідуальність. Живий, безпосередній розвиток події, яка відбувається на наших очах (або начебто на наших очах), створює своєрідну атмосферу співучасті у подіях «життєвого потоку». Психологічно в цю ж систему, властиву насамперед за все документальному телебаченню, включаються і його художні форми. Це відбувається на основі властивої телебаченню програмної структури, циклового, багатосерійного принципу показу телепрограм і телефільмів, які дозволяють глядачеві умовно переживати емоційні стани в атмосфері начебто реального часу.

Певною мірою саме програмність телевізійного мовлення вже налаштовує глядача на ситуацію начебто власної присутності при тих чи інших екранних подіях.

– екранні засоби масової комунікації та властиві їм соціально-комунікативні технології впливу на глядача

(автор – доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики КиМУ Холод Олександр Михайлович)

Кіно і особливо телебачення – безперечно найвпливовіші засоби масової комунікації. І так само, як і будь-які з цих засобів, вони користуються певними технологіями впливу на свою багатомільйонну аудиторію. Ці технології, в тій чи іншій мірі і формі властиві усім засобам масової комунікації, мають назву «соціально-комунікаційних».

Їх чимало, однак екранні засоби в основному використовують обмежений, але достатньо впливовий їх арсенал.

- технологія інформаційного охоплення (пропаганда) – це емоційно-експресивний вплив на свідомість споживачів інформації з метою змінення сценаріїв, моделей їх поведінки, переконання людей, поширення інформації про певних осіб, соціально-політичні структури на підставі переконань самого пропагандиста;

- технологія формування іміджу (іміджбілдінг і треш-імідж), сутність якої полягає в тому, щоб утворити замінники (символи) реального образу людини, організації, колективу, міста, країни тощо за допомогою специфічних дій-комплексів, які систематично нав´язють певну інформацію.

Слід розрізняти процеси іміджбілдінгу (їх ще називають «іміджмейкінг») і процеси трешіміджу.

Іміджбілдінг (від англ. іmage – образ і англ. building – будівля), або іміджмейкінг (від англ. іmage – образ і англ. мaking – створення) – це соціально-комунікативна технологія утворення позитивного чи нейтрального образу; трешімідж (від англ. trash – мотлох і англ. – іmage – образ) – це соціально-комунікативна технологія формування негативного нецікавого образу за допомогою виділення і висвітлення лише негативних факторів.

Цікава соціально-комунікативна технологія – технологія виправлення інформації, або спіндоктор (від англ. spin – кружляння й англ. doctor). Сутність її полягає в тому, щоб завдяки нехитрим корекціям інформації про певну особу, подію або процес неначе «лікувати» початок їхньої негативізації: з негативних відомостей робити позитивні, такі, які б формували імідж на краще.

У теорії масової інформації є відомою технологія інформаційного протистояння-боротьби (інормаційних війн). Сутність цієї технології полягає в системному цілеспрямованому негативному впливі на об´єкт протистояння.

Технологію інформаційного протистояння-боротьби і нині активно використовують ідеологічні суб´єкти на політичній арені. Один з прикладів такого протистояння – використання засобів масової інформації в ході напруженої передвиборної кампанії.

Досить впливовою і дієвою є технологія соціальних зв´язків (паблік рилейшнз). Ця технологія здійснюється завдяки цілеспрямованому систематичному налагоджуванню зв´язків із громадськістю при використанні правдивої інформації, яку керівництво певної організації постійно пропонує народу, споживачам інформації.

Наприклад, коли в країні визрівають кризисні явища, президент, парламент, уряд зобов´язані повідомляти народ про початок політичної або економіної кризи. Чесне й довірливе ставлення до народу, керування країною через донесення навіть негативної, але об´єктивної інформації робить честь повноправним інститутом влади.

Як вид соціально-комунікативних технологій нині розглядаються рекламні технології. Їхня сутність полягає в інформуванні споживачів щодо появи нових організацій і видів товарів (послуг), формуванні та підтримці іміджу організацій, товарів (послуг).

Від рекламних технологій недалеко відійшли нині поширені виборні технології, сутність яких полягає в системі дій, спрямованих на пропозицію електорату майбутніх політичних послуг із боку політичного суб´єкта; нав´язуванні його програмних положень, обіцянок і рекламних роликів, постійне інформування громадськості про наміри, плани і дії політичного суб´єкта.

Необхідними в системі екранної масової комунікації є і технології формування промов, або «спічрайтинг», і іноді – «спічмейкінг». Термін «спічрайтінг» означає людину, яка пише промови.

Спічрайтинг в Україні ще називають технологією формування промов, або систему дій, спрямовану на формування (утворення, написання) промов, із якими особи, для яких промови писалися, виступатимуть перед аудиторією. Нині ця технологія менш поширена в ЗМІ ніж раніше, оскільки запрошені для участі в телепрограмах, на відміну від часів «прямого» телевізійного ефіру, мають змогу повторити невдалу частину екранного виступу. Однак це не відміняє практики хоча б тезисної, але ретельної розробки екранних виступів.

Останнім часом усе більшого значення набувають і технології електронних мереж, які охоплюють усе більший сегмент ринку споживачів інформації, інтегруючи комп´ютерні і власне телевізійні та кінематографічні засоби впливу на споживачів. Адже відомо, що значна частина потенційних телеглядачів знайомляться з телепрограмами не автономно, а в структурі електронних мереж, у яких власне телевізійна та незалежна інтернет-інформація щільно переплітаються.

Вивчення можливостей цих технологій та продумане застосування їх у практичному телевізійному мовленні – важлива запорука ефективності екранних творів та всього програмного комплексу телебачення.

Розділ ІІ. Драматургія екранних творів (автори – проф. Мироненко М.О., доц. Десятник Г.О.)