26 Липня 1928 року університетька комісія побачила на маленькому екранчику обличчя помічника б. Грабовського Івана Бєлянського.

А 4 серпня апаратуру встановили на ташкентській вулиці й уперше в світі отримали телевізійне зображення поза лабораторією. Камера-передавач стояла за 30 – 40 метрів від приймача. На екрані ще не зовсім чітко, але було видно вулицю, людей, трамвай, що рухався.

На жаль, подальші спроби теоретично переконати столичних вчених, які на той час були зайняті реальним втіленням механічного телебачення, були марними.

Отож Б. Грабовський, переїхавши до киргизького Бішкеку, зайнявся винахідництвом інших апаратів та механізмів.

Внесок Б.П. Грабовського в історію електронного телебачення безсумнівний. Однак реального впливу на його подальше самостійне створення у США він не мав.

Честь нового і на цей раз – високотехнологічного відкриття, цілком належить В.К. Зворикіну, який усе життя вважав себе учнем Б.Л. Розінга. Знаходячись у післяреволюційній еміграції в США, він не міг знати про ташкентське досягнення Бориса Грабовського.

Володимир Козьмович Зворикін (1889 – 1882) – родом з російського міста Муром, син купця першої гільдії. Студент Санкт-Петербургського Технологічного інституту Володимир Зворикін протягом двох років постійно допомагав в експериментальних дослідженнях професору Б.Л. Розінгу, займаючись виготовленням приладів, пов´язаних з дослідами по створенню телевізійної апаратури.

У ході Громадянської війни В. Зворикін потрапив до США і зацікавив ідеєю створення телевізійної апаратури керівництво фірми «Вестінгауз»

1923 року він створив перший зразок повністю електронної системи телебачення, отримавши, зокрема, патент на видатний винахід – передавальну трубку з мозаїчним фотокатодом. Новий прилад було названо «іконоскопом» (від грецьких слів «зображення» та «бачити»). Надалі іконоскоп став головною частиною телевізійних камер, однак для того, аби зображення стало чітким, треба було провести величезну роботу.

Тільки 1929 року він отримує можливість продовжити роботи по створенню телебачення. Таку можливість надав йому ще один емігрант з Росії, визначний підприємець Давид Сарнов – президент величезної компанії RCA («Radio Corporation of America»). Наприкінці того ж року винахідник створює приймальну електронну трубку – кінескоп – основу сучасних телевізіорів. Ціною величезних витрат і нескінченних дослідів В. Зворикіну вдалося 1931 року створити і повністю працездатний іконоскоп, і усю технологічну структуру телетрансляції та її прийому.

Слід вказати, що паралельно із В. Зворикіним винайшов іконоскоп та розробив працездатну систему електронного телебачення молодий тоді радянський вчений, а надалі – визначний фахівець у галузі телебачення

професор С.І. Катаєв.

1932 року на найвищій будівлі Нью-Йорку – хмарочосі Емпайр Стейт Білдінг, було встановлено передавальну телевізійну станцію і мешканці Нью-Йорку стають першими абонентами електронного телебачення.

Роботи В.К. Зворикіна остаточно поклали край спробам багатьох учених вдосконалити численні системи механічного телебачення та визначили єдиний магістральний шлях розвитку телевізійної техніки – електронний.