- Мізансцена як відображення драматургічних стосунків персонажів

Мізансценою називають розташування дійових осіб у певних фізичних стосунках один до одного і до речового довкілля. Функція мізансцени полягає в тому, щоб через зовнішні стосунки між дійовими особами розкрити їх внутрішні, психологічні стосунки, а найголовніше – основний конфлікт між дійовими особами.

Мізансцена – один з найважливіших засобів образного вираження режисерської думки. Через стилістику, характер, графічний малюнок і темпоритм мізансцени драматургічний твір виявляє свою художню виразність і силу.

За видом мізансцени бувають: горизонтальні, вертикальні, діагональні, площинні, глибинні, кругові, симетричні, асиметричні.

Побудова виразної мізансцени, яка зримо розкриває взаємодію персонажів, є комплексною працею режисера, художника-постановника, оператора та акторів.

Мізансцена пов´язана з організацією простору сцени, або кадру, декораційним оформленням, ритмом кожної сцени, звуковим і світловим оформленням, тобто зі всіма елементами режисерської творчості. А оскільки вона визначає поведінку і систему взаємодії персонажів, побудова мізансцени є і результатом акторською діяльності.

Кінематографічна мізансцена відрізняється від театральної, оскільки більш прихована. В театрі режисер відкрито виражає свій задум через систему мізансцен, які почергово змінюють одна одну. В екранних мистецтвах до створення мізансцени долучається панорамування камер, яке робить мізансцену не такою помітною, але більш достовірною життєво. Основна різниця між театральною і кінематографічною мізансценами полягає в тому, що в театрі мізансцена розрахована на нерухомого глядача, у той час як в кінематографі – на глядача начебто рухомого.

В екранних творах глядач немов би приймає участь в екранній події. Це змінює сутність мізансценування. У театрі режисер домагається розкриття змісту в основному через акторську дію, а в екранних творах режисер здатен активно включати до мізансцени будь-які об´єкти матеріального та фантазійного світу, посилюючи змістовність акторської гри.

Ще одна важлива відмінність театральної та екранної мізансцен: використання деталі в якості драматургічно виразного засобу.

На відміну від театру, в якому деталь необхідно штучно виділяти за допомогою певної мізансцени, в екранних творах автори мають можливість постійно зосереджувати увагу глядача тільки на головних елементах змісту й дії. Це дозволяє безпосередньо виявляти образний драматургічний зміст дії через деталь, крупний та середній плани. Природно, що побудова складних, драматургічно виразних мізансцен перестає бути обов´язковим чинником екранного твору. Використання такого мізансценування переходить до сфери індивідуального творчого стилю.

До того ж, побудова образної мізансцени ніколи не може бути метою. Вона є лише однією з форм розкриття авторської ідеї.

Розділ ІV. Режисура як професія

(автори – проф. Полєшко С.М, доц. Десятник Г.О, доц. Меленєвська О.Б.)

- режисерський задум; документи фіксації режисерського та операторського задуму

Первинне, вихідне уявлення режисера про його майбутній твір, більш-менш осмислений прообраз твору, який дає поштовх подільшій творчій роботі має назву задум. Дуже часто задум одразу містить у собі всю ритміку майбутнього твору, його пластичні вирази, головні елементи драматургії.

А може статися так, що задум являє собою лише найзагальніші обриси майбутнього твору, об´єднані тільки концепцією, прагненням режисера до виразу власного розуміння життєвих проблем

У будь-якому разі задум проходить через фази уточнення змісту твору, визначення головної дії, тобто спрямування до певної мети, за потреби – побудову паралельних, допоміжних дій, які сприятимуть розкриттю теми, які будуть поглиблювати головну дію.

Режисер повинен визначити характер проблематики майбутнього екранного твору, наявність можливих драматургічних конфліктів, які є чинником позитивного, або негативного розвитку тощо.

Дуже важливо відразу ж, на стадії формування режисерського задуму, визначити на основі власного стилю та творчої уяви жанр і характер викладу матеріалу – поетичний, публіцистичний, розповідний тощо. Це дозволить свідомо чи підсвідомо провести відбір тих чи інших драматургічних форм, виражальних засобів. Режисер, працюючи зі сценарієм, повинен попередньо відібрати той життєвий матеріал, який наповнить літературні образи і положення реальною екранною дією, уявити більш-менш цілісний образ майбутнього твору. Існує кілька документів, у яких на різних етапах роботи над екранним твором може формуватися і фіксуватися режисерський задум. По-перше, у тому разі, коли режисер бере на себе створення літературного сценарію фільму чи програми, таким документом є авторська заявка, а потому – літературний сценарій чи сценарний план. Якщо режисер отримує сценарний матеріал, створений іншим автором, він може зафіксувати свій творчий задум у режисерській експлікації – більш-менш розгорнутому викладі загального режисерського бачення майбутнього екранного твору, і в режисерському сценарії. Останній документ являє собою точний покадровий опис майбутнього фільму чи програми і слугує планом майбутніх зйомок та основою для фінансово-виробничих документів – кошторису, календарних планів, графіків тощо. До режисерського сценарію може додаватися так звана режисерська розкадровка – серія більш-менш умовних малюнків, на яких зафіксовані головні композиційні рішення і характер руху в кадрах, або локальних епізодах майбутнього екранного твору. Розкадровка, у створенні якої можуть приймати участь художник та оператор, дає можливість значно оптимізувати виробничо-постановочний процес, забезпечує безумовну монтажність зйомок і головне – допомагає творчій групі послідовно втілювати в кожному кадрі образний задум режисера. На телебаченні аналогом режисерського сценарію може виступати монтажний план програми, в якому визначаються об´єкти зйомок чи трансляції у чіткій драматургічній послідовності.

При виробництві художніх телефільмів і значних за об´ємом постановочних телевізійних програм у ході підготовчого періоду на основі режисерського сценарію розробляється також пакет документів постановочного проекту.

Постановочний проект об´єднує всі матеріали, на основі яких будуть проводитися зйомки та монтаж екранного твору.

До постановочного проекту художнього фільму входять:

- режисерський сценарій;

- пооб´єктні розробки, в яких ретельно розписано все необхідне для зйомки кожного епізоду, включаючи певних виконавців, реквізит, техніку тощо; для їх створення з режисерського сценарію вибираються та групуються епізоди, які будуть зніматися в одному об´єкті, незважаючи на їх сценарну послідовність, а також визначаються комплекси робіт, які будуть виконуватися на одній виробничій базі – комбіновані зйомки, виготовлення титрів, озвучання, попередній запис музики і т.ін.

- зйомочні карти з детальним пооб´єктним розписом характеру майбутніх зйомок;

- операторська експлікація фільму та його окремих епізодів, у якій оператор викладає своє стилістичне бачення, накреслює періоди й часові характеристики можливої зйомки тих чи інших об´єктів, визначає точний перелік необхідних технічних і допоміжних засобів;

- звукооператорська експлікація;

- фото- й відеопроби акторів;

- описи і фотографії об´єктів зйомки;

- розкадровки;

- ескізи декорацій або інтер´єрів;

- ескізи костюмів, строки пошиву костюмів і відповідні угоди на їх створення тощо;

- монтажно-технічні розробки будівництва декорацій та натурних об´єктів;

- календарно-постановочний план;

- генеральний кошторис;

- перелік сценічно-постановочних засобів (реквізити, обладнання, перуки, грим тощо), які будуть виготовлятися поза студією;

- рекламный пакет, кошторис на рекламу;

- перелік готовності першочергових об´єктів та об´єктів, що потребують негайної зйомки ще в ході підготовчого періоди (об´єкти, що уходять);

- угоди з учасниками проекту;

- фінансові угоди.