1916 Року д. Гріффіт зняв величезний фільм «Нетерпимість», драматургію якого вперше було побудовано на суміщенні чотирьох історичних пластів, які ілюстрували різні форми суспільної нетерпимості:

падіння Вавілона (в боротьбі за владу жреці зрадили царя Валтасара), засудження і смерть Ісуса Христа (через релігійну нетерпимість фарисеї розіп´яли Христа), винищення гугенотів у Франції 1572 року (боротьба між католиками й гугенотами викликала різанину в ніч св. Варфоломея), нетерпимість в сучасній Америці (суспільні протиріччя, страйк робітників, злочинність, викликана безробіттям, несправедливе засудження людини). Окрім цього, історичні монтажні блоки було обрамлено кадрами, на яких мати гойдає дитячу люльку, філософськи символізуючи внутрішню єдність часів.

Пошуки в галузі застосування так званого паралельного монтажу Д. Гріффіт почав ще 1908 року в картині «Багато років потому», де показав жінку, яка на крупному плані думає про свого зниклого в морі чоловіка, якого в наступному кадрі було показано на безлюдному острові.

Через рік режисер реалізував метод паралельного монтажу подій у фільмі «Усамітнене поміст´я», в якому грабіжники рвуться до будинку героя в той час, як він знаходиться далеко в місті.

Але найвиразнішим прикладом застосування драматургічно осмисленого методу паралельного монтажу дій, які відбуваються одночасно, але в різних місцях, став фільм «Нетерпимість».

Саме застосування паралельних ліній приготування до страти і відчайдушних спроб дружини засудженого та її друзів запобігти трагічній несправедливості викликало особливе емоційне сприйняття сучасного епізоду.

Крім того, фільм мав розвинуту систему поділу окремих сцен на виразні кадри, його зображальна структура була динамічною й емоційно хвилюючою.

Фільм «Нетерпимість» продемонстрував можливість організації екранної драматургії за допомогою нової, суто кінематографічної системи виражальних засобів, серед яких провідне місце належало вільному авторському поводженню з часом і простором за допомогою монтажу.

Ця особливість фільму зробила його початком принципово нового періоду розвитку кінематографа, творці якого відмовились від театральної побудови кадру як екранного аналогу сцени на користь покадрової побудови екранної дії, що відкривало можливості ефективного авторського впливу на сприйняття екранної дії глядачем.

Прямим наслідком впливу «Нетерпимості» на кінематографістів світу була розробка так званого «ефекту Кулєшова», тобто принципу, згідно з яким зміст кадру проявляється тільки в монтажних сполученнях з іншими кадрами.

Багато відомих кінематографістів, зокрема, Сергій Ейзенштейн і Всеволод Пудовкін, вважали себе нащадками монтажного кінематографа Д. Гріффіта.