- Загальне поняття внутрішньокадрового монтажу

Внутрішньокадровий монтаж є, власне, послідовною зміною в кадрі кількох мізансцен.

Термін «мізансцена» означає взаємне розташування дійових осіб між собою та відповідно до середовища, у якому відбувається дія.

Тобто, будь-яке взаємне положення виконавців стосовно одне одного та декорації, інтер´єру чи натури є мізансценою, своєрідним пластичним виразом взаємозв´язків між елементами дії.

У ході внутрішньокадрового монтажу одна мізансцена змінює іншу таким чином, аби їх послідовність розкривала нові елементи розвитку змісту.

Це дуже дієвий вид умовного монтажу, коли режисер свідомо вводить у композицію кадру другі, треті дієві плани, або багатошарові експозиції, використовує послідовне створення змістовно нових мізансцен під час довгої панорами, або проїзду камери. Наприклад, на передньому плані генерали стежать за битвою, яка відбувається на задньому плані.

Здебільшого, внутрішньокадровий монтаж втілюється на основі поєднання динамічного мізансценування та різних видів панорамування, передусім – наїзду і від´їзду, панорами супроводу із зміною мізансцен.

Однак, у практиці кінематографа існують й інші методи побудови внутрішньокадрових монтажно-драматургічних зчеплень – за допомогою комбінаторних виражальних засобів, які нині виступають у вигляді комп´ютерного суміщення різних зображень.

Розділ VІІІ. Історичні етапи розвитку світового кінематографа і телебачення

(автор – доц. Десятник Г.О. за участю аспіранта кафедри кінознавства КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого Софієнко М.К.)

- «люм´єрівська» та «мельєсівська» лінії у кіномистецтві; сучасний вияв цих тенденцій

Кінематограф, винайдений і вперше продемонстрований на публічному сеансі французькими винахідниками братами Луї й Огюстом Люм´єрами, розпочався зі зйомок хронікальних сюжетів. Одночасно Люм´єри відзняли кілька примітивно розіграних живих сценок, одна з яких – «Политий поливальник», стала першою кінокомедією.

Надалі Люм´єри, а за ними і більшість кінематографістів світу продовжили хронікальну фіксацію різноманітних подій і більш-менш реалістичний розиграш різного роду сюжетних видовищ. Ця тенденція започаткувала розвиток головного напрямку кінематографа – відтворення на екрані реальних подій, або акторської інтерпретації художніх образів у формах реального життя.

На противагу цьому – реалістичному напрямку, сформувався інший тип кіномистецтва, розроблений французьким кінематографістом Жоржем Мельєсом.

Він був виконавцем, режисером і співвласником невеликого театру фокусів і естрадних атракціонів. Невдовзі після відкриття Люм´єрів Ж. Мельєс зацікавився можливостями нового, як він розумів, атракціону, купив кінокамеру англійського виробництва і розпочав власні пробні зйомки.

Протягом кількох років Ж. Мельєс зняв сотні коротеньких і достатньо великих фільмів, сповнених фантастичних сюжетів і чудернацьких циркових перетворень.

Він збудував першу кінематографічну студію, оснастивши її відповідним освітлювальним і декораційним обладнанням і розпочав зйомку нескінченних екранних казок і феєрій.

Одним з найбільших його екранних творінь була постановочна картина 1902 року за сюжетом Жюля Верна «Політ на Місяць» із великою кількістю складних спецефектів, мультиплікації, використанням фантастичних декорацій, численних сценічних костюмів, складного гриму.

Фільми великого кінофокусника справили глибоке враження не тільки на глядачів, але й на кінематографістів, відкривши шлях нескінченним фільмам фантастичного і просто видовищного напрямку. Створення картин, у яких на екрані поставав світ мистецьких фантазій, виявилося актуальним і потрібним глядачам.

Наслідками мельєсівських творчих пошуків стали численні сучасні фільми у жанрах фентазі, соціальної та наукової фантастики.

Таким чином, брати Люм´єри і Ж. Мельєс стали родоначальниками обох всеохоплюючих типів кінематографічного видовища – реалістичного і фантазійного.