5.3.5 Реклама в срср

Політична реклама в умовах тоталітаризму практично цілком асоціювалася з комуністичною агітацією і пропагандою.

Якщо ж спробувати оцінити загальнопоширене відношення до реклами, то коротко його можна охарактеризувати наступним чином. Господарські керівники в переважній більшості випадків її ігнорували. Скептично до реклами відносилася і більшість населення. Обов'язковим у спеціальній літературі того часу було протиставлення реклами соціалістичної і капіталістичний з обов'язковою критикою останньої.

У 60-х рр. на фоні збільшення економічного потенціалу СРСР у значній мірі (у порівнянні з попередніми роками) зросло індивідуальне споживання населення, збільшився попит на якісні товари. Ці й інші фактори зажадали більш серйозного відношення до реклами. Виникають спеціалізовані організації: Внешторгреклама (1964) Союзторгреклама (1965), Главкоопторгреклама (при Центросоюзі), рекламні організації "Аерофлоту", Міністерства культури й ін.

У цей же час в Україні створюються Укрторгреклама, Укркоопреклама, спеціалізоване видавництво "Внешторгіздата" у Києві й ін.

Для координації рекламної діяльності в масштабах країни засновується Міжвідомча рада по рекламі при Мінторгу СРСР. З 1971 року починається видання журналу "Реклама" (спочатку він виходить як друкований орган Міжвідомчої ради). Пізніше починають виходити журнали "Комерційний вісник", "Панорама", "Нові товари" та ін. У 70-х – початку 80-х років у СРСР випускається понад 70 спеціалізованих рекламних видань. В основному – це додатки до обласних і вечірніх міських газет.

Кардинальні зрушення в рекламній діяльності були викликані "перебудовою", що почалася в СРСР у 1985 році Закон "Про кооперацію" 1988 року практично вперше з часів НЕПА повернув у правовий простір приватнопідприємницьку діяльність. Однак у нових умовах свої комерційні комунікації змушені були формувати вже не тільки кооператори, але і державні підприємства. І скоріше не через упровадження нових ринкових, що декларувалося, відносин. В умовах зменшення держзамовлення держпідприємства також повинні були самі шукати собі ділових партнерів. Те, що раніше забезпечувалося розподільними балансами Держплану, зажадало різкого посилення рекламної активності. Головними засобами реклами стали телебачення і преса (газети загальнополітичної спрямованості, журнали, численні комерційні видання).

У цих умовах з'явилася гостра необхідність використання, крім реклами, інших засобів комерційних комунікацій. Різко зросла виставочна активність. Пройшли перші успішні кампанії паблікрілейшнз. У практику діяльності підприємств упроваджувалося спонсорство. Гостро встало питання формування фірмового стилю. Закон СРСР "Про товарні знаки" був прийнятий Верховною Радою країни в 1991 році, за півроку до остаточного розпаду СРСР.