- Основні жанрові форми інформаційно-аналітичного мовлення

Інформаційно-аналітичне мовлення – це група жанрів телевізійної журналістики, у яких глядачу подається не тільки інформація про певні події, явища життя, але й аналізується їх суспільно-важливий зміст, значення, робляться висновки.

До інформаційно-аналітичних жанрів відносяться аналітичне інтерв´ю –поглиблена розмова з людиною, яка викладає свої міркування, робить аналіз певних подій, проблем, явищ.

Таким самим інформаційно-аналітичним є проблемний репортаж. Він вимагає від репортера, режисера й оператора органічного поєднання об´єктивності, активної громадянської позиції, з власним поглядом на суспільно важливу проблему.

Головна відмінність подій проблемного репортажу – наявність суспільного конфлікту, що став причиною подій. І саме активізація зусиль із подолання цього конфлікту в суспільних інтересах – головне завдання авторів проблемного репортажу.

Різновидом проблемного репортажу є проблемно-інсценований, або «провокативний» репортаж, тобто такий, у якому штучно створюється подієва ситуація, до якої мимоволі втягуються люди, котрих вона зачіпає. Ця ситуація за допомогою репортера повинна стати приводом для осмислення закладених у ній конфліктних, проблемних питань. Саме до такої жанрової форми можна віднести і деякі програми, що кваліфікуються в якості реаліті-шоу. Мова йде про такі організовані провокативні репортажі як «За склом» і «Міняю жінку».

Є ще один вид документального телебачення, жанр якого дивовижним чином можна визначити як інформаційно-аналітичний. Це програми типу «Ти не повіриш!» на Першому каналі, «Російські сенсації» і «Програма Максимум» на НТВ,«Світське життя» на 1+1 і тому подібні програми, жанр яких визначаємо як і н ф о р м а ц і й н е P R - ш о у.

Це суміш невеликих сюжетів з інформацією про цікаві і скандальні подробиці життя «зірок». У PR-шоу інформація подається в експресивній довільній манері із суб´єктивістським використанням різноманітних виражальних засобів.

Ще один актуальний інформаційно-аналітичний жанр телепубліцистики, який останнім часом набув особливої популярності – телевізійне т о к-ш о у. Це – видовищно розроблене обговорення певних тем, або полемічний діалог чи дискусійне протистояння великої групи учасників.

Його ведучий повинен одночасно бути інтерв´юером, коментатором, аналітиком, режисером-організатором програми, котра зазвичай відзначається підвищеним динамізмом, емоційністю, зіткненням позицій і думок, а іноді – прямим агресивним конфліктом учасників обговорення гострих тем.

Безсумнівно, найскладнішим з усіх точок зору жанром аналітичної телевізійної публіцистики є телевізійне розслідування – комплексне, з використанням усіх доступних засобів і жанрових форм дослідженнята сенсаційне р о з к р и т т я ретельно прихованих аспектів актуальної теми.

Здебільшого в розслідуваннях йдеться про корупцію, зловживання владою, проблеми безпеки громадян, порушення виробничих технологій, що може призвести до катастрофічних суспільних наслідків, тощо.

Розслідування відрізняється від інших аналітичних жанрів публіцистики і, зокрема, телевізійної, ще й тим, що тема його абсолютно нова, ніким досі не досліджена, адже містила приховану інформацію.

- основні жанрові форми документально-художнього мовлення

Документально-художнє мовлення в основному представлено на телебаченні у чотирьох формах – замальовка, нарис, конкурси та реаліті-шоу.

Замальовку можна схарактеризувати як коротке образне зображення події, явища, портрета, стану природи, свого роду образну мініатюру, яка повинна створити у сприйнятті глядача певне емоційне ставлення до того, що показано на екрані. Тобто, автори замальовки шукають у явищах те, що дає змогу виявити головну, можливо навіть дещо приховану тенденцію. Як, скажімо, в одній із студентських відеоробіт наметове містечко на Хрещатику було показане через хлопця, який з ранку до вечора коле дрова для опалення.

Безперечно, що така замальовка є публіцистичною і містить у собі моральне, емоційне осмислення дійсності на прикладі одного факту.

Окрім публіцистичної, можна виділити портретну, подієву замальовки та замальовку про природу, яку ще називають етюд.

Замальовка – це мініатюрний документальний фільм. Головне для авторів замальовки – допомогти глядачеві побачити у звичному явищі його внутрішній, образний сенс, розкрити філософію явища, її красу, або комічність чи трагізм.

При створенні екранної замальовки можливе використання елементів розиграшу певних життєвих ситуацій, характерних сценок, які доповнюють образний зміст твору. Головне, щоб ці постановочні елементи виглядали як такі, що їх підгледіли в дійсності і не перетворювались на інсценування основного документального змісту замальовки.

Звісно, замальовка – не найважливіший жанр телебачення, однак з успіхом використовується в композиційній побудові телевізійних програм в якості емоційно-тематичної підводки до програм.

Замальовки бувають необхідні і для вимушеного заповнення пауз між програмами.

Найскладішим драматургічно серед усіх жанрів телевізійної публіцистики є телевізійний нарис. Він є, власне, і найпоширенішою телевізійною формою документального фільму.

На відміну від репортажу, який є показом події, та інтерв´ю, яке є бесідою з людиною, кінонарис є розповіддю про явища життя і природи, людські долі, історичні події тощо, і не просто розповідь, а ще й спроба зрозуміти їх реальний сенс, дослідити проблеми, створити виразні емоційні образи явищ.

У своїй основі кінонарис абсолютно документальний, його матеріал – реальність. Але розповідь про неї ведеться за допомогою художніх засобів – завдяки порівнянням, протиставленням, узагальненням, асоціаціям тощо. У їх виразі на екрані велике значення має художньо-аналітичний коментар і монтажна інтерпретація зображення.

Конкретні явища життя в нарисі є матеріалом для дослідження, авторського переосмислення, оцінки, емоційного ставлення.

Тобто, нарис – це відносно невеликий за обсягом художньо- публіцистичний твір, у якому образне відображення дійсності базується на точному відображенні конкретних фактів і явищ дійсності.

Нарис дозволяє наочно, яскраво, дохідливо й оперативно розкривати проблемні теми, глибоко змальовувати образи людей, захоплююче розповідати про природу, побут, суспільний устрій тощо. Нарис – важливий засіб популяризації науково-технічних проблем і досягнень.

Існують численні види телевізійного нарису – портретний, подорожній, оглядовий (скажімо, про життя певного регіону), соціальний, проблемний, історичний, науково-популярний. Цей поділ є дещо умовним, але достатньо точно характеризує матеріал нарисів, саме тому чітке визначення жанру дуже важливе вже на етапі формування задуму, не кажучи вже про написання сценарію.

Дуже важливим для нарису є розкриття у його драматургії процесу авторського дослідження, пізнання.

Нині чи не найпоширенішим типом телевізійного нарису є нарис подорожній і його різновид нарис про природу.

У обох цих жанрах автори художньо-публіцистичними засобами розповідають як про типові, так і виняткові явища суспільного та природного життя у формі подорожі, безпосереднього спілкування з природою.

Портретний нарис – також із кола поширених жанрових форм телевізійного нарису. У ньому автори відображають обставини життя і діяльності героя, малюють його характер в особистих і соціальних проявах, виявляють мотиви важливих вчинків, прагнучи в кожній з цих позицій віднайти і донести до глядача актуальний соціальний зміст. У портретному нарисі справжній «герой твору» – психологія героя, його ідеологія, прагнення, які стають рушійною силою певних подій.

Соціальний нарис розповідає про певні явища в суспільстві і має радше інформаційно-дослідницьку функцію. Здебільшого, соціальний нарис змикається з іншою жанровою формою – нарисом проблемним.

Проблемний нарис – найскладніша форма нарису. Адже він поєднує в собі науково-дослідницьку і публіцистично-художню функції з умінням синтетичного прогнозування та популяризації складного матеріалу, здатністю в конкретних явищах життя бачити початки загальноважливих суспільних, економічних, політичних, культурних процесів.

Свою специфіку має й історичний нарис. Його особливість – у предметі екранного дослідження, образного розкриття. Як правило, історичний нарис побудовано з використанням значного обсягу літописного та іконографічного матеріалу. Останнім часом усе більше місце в історичних нарисах займають комп′ютерні зображально-виражальні засоби – анімація, колаж, різного роду образні суміщення кадрів. Це дозволяє зробити історичні нариси більш привабливими і актуальними за змістом.

Історичний нарис здебільшого є публіцистичним, але може приймати і форму науково-популярної розповіді.

Для створення нарису дуже важливо визначитись із його композиційними і стилістичними особливостями.

Документальну жанрову форму являють собою і телевізійні конкурси. Однак необхідність їх видовищної організації вимагає значних творчих зусиль у ході підготовки конкурсних програм. Достатньо навести приклад хоча б популярного конкурсу «Що? Де? Коли?», у якому ігрові й документальні елементи переплітаються постійно.

Телевізійні конкурси потребують створення образного середовища дії, ретельної розробки іміджу ведучого, стиль якого великою мірою визначає характер програми. Саме тому конкурси відносяться до сфери документально-художнього телебачення.

Усі ці особливості визначають і характер певних типів реаліті-шоу. Однією з форм іхньої документально-художньої організації є програми «Вікна», «Закрита зона», різноманітні програми з використанням «прихованої камери» типу «Дім», або ж програма «Голі та смішні», у якій акторські розигриші викликають певну реакцію звичайних людей.