- Телевізійний анонс; особливості його створення

Телевізійний анонс – це монтажний відеокліп, у якому рекламується майбутній показ фільму, або великої телепрограми.

У системі телебачення, для якого показ масових фільмів є одним з головних засобів отримання комерційної реклами, анонси, як частина маркетингу, мають дуже велике значення і демонструються майже в кожному рекламному блоці.

Іноді анонс називають на західний манер «трейлером». Однак трейлер – це просто реклама фільму, змонтована з окремих його кадрів, а телевізійний кіноанонс не тільки зазвичай менше за обсягом, але й містить інформацію про час і канал показу.

Стала структура анонсу є приблизно такою: перші 3 секунди – найефектніший кадр і звук – задля пригортання максимальної уваги глядача; 5 секунд відводиться на рекламу значення фільму, його жанр і назву; ще 5 секунд займає представлення провідних акторів; 17 секунд – показ найвиразніших сцен; останні 5 секунд присвячено координатам показу на фоні кінокадрів.

Звичайно, ця схема умовна, а коли йдеться про дуже вагомі чи великі за обсягом фільми, наведений обсяг може збільшуватись, але загалом таке співвідношення частин є результатом тривалого телевізійного досвіду.

Є й кілька інших норм: кадри не повинні повторюватись; окремі фрази дикторського тексту повинні не тільки легко запам´ятовуватись, але й будуватися так, щоб їх не можна було застосувати в анонсі іншої стрічки, тобто бути невід´ємні від конкретного змісту анонсованого твору; у тексті анонсу непотрібні риторичні запитання, оскільки вони уповільнюють сприйняття; при доборі для монтажу певних кадрів слід враховувати склад цільової аудиторії та об´єктивно інформувати про головну сюжетну лінію фільму, не маніпулюючи його змістом.

Виразні анонси є не тільки рекламним продуктом, але й ефективним засобом організації програмної верстки.

– пізнавальне телебачення; особливості жанрів

Важливою частиною телевізійного мовлення, значення якої постійно зростає, є пізнавальні телепрограми. Щоправда, зростання це йде переважно за рахунок спеціалізованих телевізійних каналів типу «Дискавері», а також за рахунок трансляції закордонної продукції. Причин цього багато – і фінансові, і розважальна орієнтація на пересічного глядача, і т.д.

Найпоширеніші жанри пізнавальних програм – науково-популярні нариси, пізнавальні конкурси, пізнавальні ток-шоу, пізнавальні телеальманахи з постійним ведучим.

Науково-популярний нарис за формою нагадує звичайний документальний нарис, однак його теми і проблематика стосуються передусім наукових пошуків, науково-технічних, історико-культурних і т.п. аспектів теми нарису. Це стосується і такої жанрової форми як пізнавальний дорожній нарис.

Поширеним типом пізнавальних нарисів є історико-реконструктивні, головним складником яких є акторська реконструкція історичних подій.

Пізнавальні конкурси поділяються в основному на три головні види: вікторини, котрі являють собою видовищно оформлену систему питань-відповідей; професійні (які на жаль майже зникли з екранів); ігрові. Класикою останніх, як і всього жанру пізнавальних конкурсів, є розроблений нині вже покійним режисером Першого каналу В. Ворошиловим телевізійний конкурс «Що? Де? Коли?».

Змістовним жанром пізнавального телебачення є програми, котрі за жанром можна визначити як телеальманах, або тележурнал, за участю постійного ведучого.

Яскрава особистість, авторитет ведучого пізнавальних програм великою мірою забезпечують глядачеву увагу. На Центральному телебаченні СРСР чи не найпопулярнішими були пізнавальні програми, з ведучими – вченими, або діячами культури – кінорежисерами В. Шнейдеровим, О. Згуріді, фізиком С. Капицею та іншими. Форма телеальманаху, який вів С. Капиця, «Очевидное – невероятное» – бесіди ведучого з фахівцями, показ цікавих науково-популярних сюжетів і кращих наукових кінофільмів, зберегла актуальність і з успіхом використовується на телебаченні різних країн.

Цікавою ігровою формою пізнавальних альманахів є і програма Першого каналу «Хочу знати» з ведучим М. Ширвіндтом.

Нормою світового телебачення є і великі пізнавальні серіали з постійним ведучим, здебільшого на теми історії та природи.

У історичних серіалах активно використовується акторська гра, акторське перевтілення ведучого-журналіста, історика. Прикладом останньої форми є серіали Л. Парфьонова, зокрема «Історія Російської імперії».

Цікавою серіальною формою пізнавальних програм, є програма Першого каналу «Моя родословна» – своєрідний багатосерійний репортажний нарис про те, як відомі люди шукають своє історичне коріння.

Ще один різновид пізнавального телебачення – пізнавальне розмовне ток-шоу. Зазвичай їх тематика стосується «вічних», актуальних життєвих проблем – здоров´я, моди, родини, побуту.

До таких, зокрема, належать психологічні програми «Давай одружимося», «Модний присуд», побутові ток-шоу «Квартирне питання», «Звана вечеря», «Фазенда»; різноманітні медичні шоу, наприклад «Школа доктора Комаровського» на Інтері, або «Жити здорово» з Оленою Малишевою на Першому російському каналі.

Природно, що більшість телевізійних програм, які відносяться до аналітично-художніх жанрів, можуть містити в собі численні елементи інших жанрових форм, або ж являти собою своєрідні гібридні жанрові форми, що здебільшого лише сприяє пошукам нової, виразної екранної драматургії.

Завданням режисури пізнавального телебачення є виразне, дохідливе для масового глядача розкриття актуальних питань певних галузей знань, науки, досягнень сучасного науково-технічного прогресу. Найкращими шляхами для цього є показ складних проблем через їх індивідуальне людське сприйняття, а також використання елементів ігрових екранних форм,

- багатосерійність, її значення та особливості Багатосерійність – це властива телебаченню форма драматургічної організації телевізійних фільмів і програм, яка найбільше відповідає психологічній специфіці сприйняття телевізійного мовлення. Сталий програмний показ багатосерійних творів складає одну з невід´ємних форм видовищного характера телебачення як певного суспільно-культурного ритуалу. Багатосерійність дозволяє розкривати характер екранних подій у формі, яка створює психологічну атмосферу постійного реального контакту між глядачем та екранною дією, розгортанням інформаційної драматургії. Розвиваючи сюжет у тривалому часі, багатосерійна драматургія створює особливу паралельність розвитку телефільму розвитку нашого власного життя, підтримуючи неослабну цікавість до екранних подій. Герої телевізійних серіалів таким чином «входять у кожний дім», їх чекають, за їх долю хвилюються, їх вчинки обговорюють і перевіряють власним життєвим досвідом.Теж саме стосується багатосерійних документальних програм, які створюють ілюзію співпричасності глядача з розгортанням певних подій у часі, що відповідає психологічному реальному часу телеглядача. Багатосерійність є основою не тільки телевізійної специфіки фільму, але й найефективнішим засобом розв´язання виробничо-фінансових проблем телевізійного фільмовиробництва завдяки стабільному на тривалий період колу виконавців, можливості будувати великі епізоди на базі сталих декораційних чи натурних комплексів, значному скороченню кількості костюмів і реквізиту тощо. Головною проблемою роботи над багатосерійними фільмами і програмами є створення повноцінного, ретельно розробленого літературного сценарію, який за своїми змістовно-технологічними характеристиками наближався б до режисерської розробки. Це дає змогу забезпечити безперервний зв´язок між літературним і постановочним процесом, утворювати в разі необхідності паралельні зйомочні групи, що слугує додатковим фактором оперативного, високорентабільного фільмовиробництва.