- Комп´ютерні технології створення телевізійних програм і кінофільмів

ХХІ століття ознаменувалось бурним розвитком комп’ютерних технологій в області мас-медіа. Це явище, не обійшло стороною і кінематограф. Були створені та постійно вдосконалюються електронні засоби запису зображень на електронні носії. Найпоширенішою з пов´язаних із цим технологій стали цифровий запис та цифровий комп´ютерний монтаж, так званий «нелінійний», тобто такий, який повністю проводиться в одному комп´ютрі.

За цього методу на вінчестер комп′ютера завантажуються цифрові зображення, які надалі обробляються в залежності від потреб монтажу, на відміну від старого методу, який дістався у спадок від аналогового телебачення – «лінійного монтажу», коли зображення і звук, які знаходились на декількох професійних відеомагнітофонах, а потім переписувалось ще на один відеомагнітофон.

Останній період технічного розвитку ознаменувався також появою телебачення високої чіткості, що наклало на виробників нові завдання по розробці нових стандартів запису і відтворенню відеозображень.

Розробники програмного забезпечення також вразили світ новими можливостями, постійно додаючи у монтажні програми алгоритми обробки зображень, які раніше здавалися фантастичними.

Поєднання нових можливостей цифрового запису і монтажу дало поштовх створенню нового технічного явища – цифрового кінематографу (Digital Cinema).

Одним з перших його можливості використав режисер Д. Камерон, знявши фільм «Титанік», у виробництві якого було використано об’єднання кінозображення на плівці із змодельованими на комп’ютері 3D об’єктами. Для цього відзняту та проявлену кіноплівку покадрово сканували у форматі 4000 пікселей, щоб не загубити жодну дрібну деталь, закладену при кінозйомці, і таким чином отримували цифрове зображення. Далі у монтажній комп′ютерній програмі зводили разом зображення, маскували переходи з одного фрагмента на інший та виводили файл змонтованого у єдине ціле зображення, який потім друкували на кіноплівку.

Тоді і з’явилося поняття: «цифровий інтермедіейт» (Digital Intermediate) як назва технології, що дозволяє переводити цифрове зображення на кіноплівку.

Тоді ж було започатковано комп´ютерне реставрування старих кінострічок із застосуванням технології «цифровий інтермедіейт».

Перехід до цифрового інтермедіейту (ЦІ, (Digital Intermediate), DI) став альтернативою роботі з кіноплівкою у хімічній лабораторії. Зараз ця технологія активно розвивається. «Цифровий інтермедіейт» видає змонтовану та відкалібровану цифрову майстер-копію (оригінал), з якої можна зробити копії високої якості для різноманітних носіїв інформації.

Як наслідок, фільми у кінотеатрах все частіше демонструються не на кіноплівці, а за допомогою цифрового демонстраційного обладнання; велика кількість людей дивляться кіно вдома на якісному DVD плеєрі у якісному HD форматі.

Крім того, процес цифрового інтермедіейту поліпшує традиційну методику корекції кольору через телекінопроектор, необхідної для створення якісного екранного зображення та звуку на стадії постпродакшна. Ця технологія надзвичайно економічна і, незважаючи на вартість технічного обладнання, приносить значні фінансові прибутки.

Застосування цифрових технологій докорінно змінює і характер зйомочної апраратури. Сьогодні навіть у голлівудському кіновиробництві все частіше застосовуються зйомочні комплекси на базі цифрових фотокамер. Нині фотокамери на кшталт «CANON 5 Mark II» дозволяють знімати майже у повній темряві, навіть при світлі сірника, зберігаючи при цьому високоякісне зображення, яке майже відповідає характеристикам кіноплівки.

Отже, нові цифрові формати фільмовиробництва надають безсумнівні переваги на усіх етапах створення фільмової продукції. Сучасний стан розвитку цифрової техніки стрімко наближає момент повного злиття кіноплівкового та цифрового фільмовиробництва із збереженням переваг обох методів.

І дуже важливо, що застосування цих технологій дозволяє органічно включати в художньо-драматургічну тканину екранного твору віртуальні комп´ютерні об´єкти і комп´ютерну графіку. Це, в свою чергу, знімає практично усі обмеження на прояв творчої фантазії авторів екранних видовищ, дозволяючи відтворювати на екрані будь-які віртуальні об´єкти у формах, максимально наближених до реальних.

Розділ VII. Монтаж екранних творів (автор – доц. Десятник Г.О., ст. викладач Квасницький А.О.)

- виникнення та основні етапи становлення монтажу

Монтаж – це особливий спосіб бачення світу, розкриття змісту подій.

За допомогою монтажу режисер відкидає все зайве, концентруючи увагу глядача на головному, виразнішому і значущому, домагається необхідного йому емоційного ставлення глядачів до екранних подій та організує відповідний цьому ритмічний малюнок екранного твору, дієво керуючи екранним часом.

І кінематограф, і телебачення починалися без монтажу – із цілісних однокадрових сюжетів. Однак, доволі швидко кінематографісти навчилися спочатку поєднувати кадри, складаючи певну послідовність подій, демонструючи на екрані всілякі спецефекти і трюки типу заміни голови та інших фокусів, а надалі розробили систему використання монтажу різних крупностей, зіставлення драматургічних ліній, побудови екранних асоціацій. Саме монтаж дозволив зробити мову кіно справжнім інструментом створення виразних, переконливих художніх моделей світу.

Процес розробки різних методів, видів і форм монтажу найактивніше пройшов у дозвуковому кінематографі, починаючи з фільмів Д. Гріффіта, Л. Кулєшова, А. Ганса, Ж. Епштейна, С. Ейзенштейна, В. Пудовкіна, О. Довженка, Дзиги Вертова, Е. Шуб.

Звукове кіно збагатило теорію і практику монтажу методами органічного поєднання звуку і зображення. Зокрема, образний монтаж кінематографічного зображення, як головний засіб вияву авторської думки, поступився місцем монтажній побудові змістовних екранних епізодів. Особливої ваги набули виразне слово, діалогічна побудова драматургії фільмів.

Поява в кіно кольору утворила складну систему колористичного і світлотонального монтажу, за допомогою якого стало можливим включити колір у систему виразної екранної мови.

Сучасний етап розвитку монтажу характеризується пошуками нових засобів суб´єктивного виразу авторської думки, залучення глядачів до активного психологічного та емоційного співіснування з екранними подіями.

Великого значення для розвитку кіномови має розробка нових засобів монтажної організації екранного простору і часу на основі сучасних програмних можливостей комп´ютерного монтажу. .