3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:
- психолінгвістичні. Основні завдання контролю за дотриманням психолінгвістичних норм полягають у тому, щоб з’ясувати, чи відповідають психолінгвістичні характеристики повідомлення психічним можливостям реципієнтів сприйняти й опрацювати його. Н-д, опрацьовуючи повідомлення, редактор повинен враховувати, що в народів, які належать до різних культур, сприймання тексту відбувається по-різному: у європейців – зліва направо, у народів Близького і Центрального Сходу – справа наліво, у народів культур Далекого Сходу (Китай, Японія, Корея) – згори вниз. Отже, згідно з цим український редактор повинен знати, що усі найважливіші елементи повідомлення слід розташовувати у його лівій частині. Щодо впливу на сприймання психічних процесів людини, то тут варто сказати про увагу (буває мимовільна, довільна, післядовільна). Відповідно до цього, щоб привернути н-д мимовільну увагу, на «обгортці» повідомлення подають якусь несподівану інф-ю, шокуючу тощо, часто подають якусь невизначеність у назві, контрастність або запевнення в отриманні позитивних емоцій від сприймання тощо. Довільна увага залежить від: динамічності передачі повідомлення (у друкованих змі, які є нерухомими, увага концентрується на дуже короткий відрізок часу), віку реципієнта (для дітей тривалість зосередження довільної уваги коротша, для дорослих – довша), рівня інтелектуального розвитку, ступеня розуміння повідомлення. Для підтримки довільної уваги використовують ті ж методи, що і для мимовільної, а також специфічні методи: у повідомленні повинна з’являтися нова реципієнтська інформація, воно має бути зрозумілим, обсяг його повинен бути таким, щоб час його сприймання не перевищував 10-20хв., коли обсяг за часом його сприймання перевищує 20хв, його слід ділити на окремі композиційні одиниці. За відрізок часу, поки довільна увага не спадає, автор повинен зацікавити реципієнта і викликати в нього потребу далі сприймати повідомлення (підтримка післядовільної уваги). Також велике значення у сприйманні повідомлень має уява. У процесі роботи редактор повинен контролювати, чи викликають повідомлення саме ті види уяви, які властиві реципієнтській аудиторії, обраній автором. Так, можна стверджувати, що основній масі реципієнтів (близько 70% усього населення), тобто тим, на кого розрахована публіцистична, художня та рекламна літ-ра, властива зорова, смакова, тактильна й нюхова уява. У повідомленнях, призначених для певних груп реципієнтів, можна використовувати ті види уяви, що домінують у цих групах (н-д, у повідомленнях для музикантів доречно використовувати слухову уяву, для художників – просторову, колористичну й рухову, для спортсменів – просторову, динамічну й рухову тощо). Ще варто сказати про продуктивність сприймання, яка залежить від швидкості передачі інф-ї. Це стосується більше тб, яке з позицій часу сприймання вимагає спеціального редагування. Під час сприймання таких повідомлень можливості реципієнта визначаються однією з психофізіологічних характеристик – продуктивністю сприймання (тобто максимально можлива кількість об’єктів чи явищ, які людина може сприйняти за одиницю часу). Ця продуктивність прямо залежить від віку реципієнта: у наймолодшому та найстаршому віці обсяг сприймання менший, а в середньому – більший. Швидкість передачі повідомлення повинна вкладатися в межі середньої продуктивності сприймання для обраної групи реципієнтів. Редактор у цьому випадку повинен уникати ситуацій, коли швидкість передачі значно вища або значно нижча, ніж продуктивність сприймання реципієнта, що призводить до нерозуміння або роздратування і переключення уваги реципієнта. *Психологічними дослідженнями встановлено, що середня продуктивність сприймання людини становить: надрукованих зв’язних слів за хвилину – 150-200, усних зв’язних слів – 115 (з урахуванням щодо віку реципієнтів).
- юридичні, етичні та естетичні норми належать до соціальних норм (+політичні та соціальні).
Юридичні. Загальні юридичні норми відповідно до Конституції: цензура в сфері інформаційної діяльності України заборонена (будь-яким особам заборонено чинити на працівників ЗМІ тиск з метою внесення потрібних їм змін, вставлення чи видалення якогось повідомлення тощо); кожен громадянин України має право на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань. Подана автором інформація у повідомленні повинна бути об’єктивною, вірогідною, повною і точною (ст..5 Закону «Про інф-ю»). Тобто редактор зобов’язаний контролювати істинність повідомлення, перевірити повноту поданих фактів. Згідно закону «Про авторське право і суміжні права» ніхто не може використовувати або поширювати повідомлення без згоди його автора; запропоноване автором до публікування повідомлення не можу порушувати авторських прав інших осіб. Редактор завжди повинен контролювати, чи не є запропоноване повідомлення плагіатом (порушення авторського права є підставою для судового позову). Редактор також має знати, що у ЗМІ заборонено публікувати повідомлення, що містять: заклики до повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України; пропаганду війни, насильства і жорстокості; розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі; зазіхання на права і свободи людини; державні таємниці; конфіденційна інф-я (листування, лікарські таємниці, комерційна, банківська інф-я, телефонні розмови, факти усиновлення/удочеріння); порнографію; дані про підозрюваного у злочині до моменту вироку суду; наклепи; образи; пропаганду партій у день виборів тощо. У випадку, коли в повідомленні допущена суттєва помилка і автор чи інша особа, якої стосується повідомлення, вважає за потрібне її усунути, органи ЗМІ зобов’язані опублікувати спростування, яке повинно мати гриф «спростування», не має перевищувати обсяг самого повідомлення більше ніж удвічі, бути опублікованим на тому самому місці й тим самим шрифтом, бути опублікованим у найближчому номері, однак не пізніше, ніж через місяць.
Етичні. Етичні норми укладені у більшості випадків на основі кодексів журналістської етики. До них можна віднести: повідомлення має бути об’єктивним; не можна вказувати ім’я джерела інф-ї, коли це джерело передало її за умови нерозголошення його імені; у повідомленнях слід уникати подання фотографій та імен жертв насильства, стихійних лих, нещасних випадків тощо та їх родичів чи близьких, крім особливих випадків (коли це історичні особи або коли подія викликала особливий громадський резонанс); повідомлення про ювілеї слід подавати лише за умови згоди на це самих ювілярів; опублікування мемуарів та інтерв’ю злочинців є неприпустимим; неприпустимою є дискримінація за ознакою статі, належності до расової, етнічної, релігійної чи соціальної групи; судові звіти повинні бути виключно безсторонніми, зізнання підозрюваного в скоєнні злочину не є підставою для визнання його винним до вироку суду. Також редактор повинен завжди враховувати ще й естетичні норми редагування, тобто норми прекрасного. Без дотримання таких норм будь-яке повідомлення, навіть із найбільшою кількістю нової інф-ї, реципієнт може оминути як не варте уваги. Норми прекрасного стосуються не лише образних повідомлень, а й образно-понятійних та виключно понятійних. Так, композиція наукової монографії також повинна відповідати естетичним критеріям, які тут можуть виявлятися у симетричності, паралелізмі, дотриманні правил поділу тощо.
Інші види норм: - лінгвістичні (норми орфоепії, орфографічні норми, морфологічні, синтаксичні тощо); — політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі); логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування); — композиційні (основне завдання у тому, щоб виявити, чи відповідає логіка матеріалу композиції повідомлення і чи відповідає запропонований автором ступінь складності композиції можливостям реципієнтів її сприйняти); — наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов'язків редактора; відповідають за їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують; такий редактор завжди є найбажанішим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень); — видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися); — поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях6 чи галузевих стандартах); Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не згадані тут (наприклад, теологічні норми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.
- 1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- 2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- 3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- 4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- 5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- 6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- 8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- 9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- 10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- 11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- 12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- 14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- 15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- 16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- 17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- 18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- 19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- 20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- 21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- 22. Лінгвістичні норми редагування.
- 23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- 24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- 25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- 26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- 27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- 28. Норми без макетного і макетного верстання.
- 29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- 30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- 31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- 32. Особливості редагування перекладів.
- 33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- 34. Періодизація розвитку редагування
- 35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- 36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- 38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- 39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- 40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- 41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- 42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- 43. Особливості редагування довідкових текстів.
- 44. Особливості редагування наукової літератури.
- 45. Особливості редагування підручникової літератури.
- 46. Особливості редагування рекламних текстів
- 48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- 49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- 50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- 51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- 52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- 53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- 55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- 57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- 60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.