22. Лінгвістичні норми редагування.
Основна маса цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики. Сюди слід віднести норми орфоепії (н-д, для дикторів на тб та радіо потрібно вказати правильний варіант наголошення, вимову, особливо у рідковживаних словах, власних назвах, чужомовних словах тощо); орфографічні норми (літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в сучасному орфографічному словнику); морфологічні норми (контролювати правильність у написанні морфем можна двома методами: списковим (за допомогою словника) і положеннєвим (застосовуючи правила, коли слова і його парадигматичних варіантів немає в словнику), тут вкрай необхідним є орфографічний парадигматичний словник (із синтаксичними, семантичними, стилістичними та іншими коментарями щодо використання паралельних форм слів); лексичні норми (тут перевіряється, чи у правильному значенні вжите слово залежно від контексту, стилю тощо, відповідно значення слів бувають: семантичне пряме, семантичне переносне, граматичне, стилістичне, емоційне.. також перевіряється відповідність значення термінів у повідомленні їх значенню в термінологічному словнику та ін.); синтаксичні норми (перевіряється порядок слів у реченні: буває основний (в оповідних реченнях) та модальний (в питальних, спонукальних, окличних, умовних реченнях), порядок слів під час мовлення та в повідомленнях називають комунікативним, зміна порядку слів допустима, коли її використовують зі спеціальною метою (інверсія), але н-д, у повідомленнях, які описують послідовність подій, порядок слів у реченні змінювати заборонено; також перевіряється пунктуація згідно чинного правопису, синтаксичні зв’язки між словами (координація, узгодження, керування) та ін.). Норми для рівня НФЄ— це група речень, об'єднаних зв'язками граматики тексту так, що більшість цих зв'язків не виходять за її межі НФЄ • Для наукових і технічних текстів зв'язність повинна бути максимальною, для публіцистичних — середньою, а для художніх — мінімальною. • Для малокваліфікованих реципієнтів повідомлення повинні мати найвищу, а для висококваліфікованих можуть мати найнижчу зв'язність. • У повідомленнях, які автори хочуть зробити однозначними, зв'язність повинна бути максимальною, а в повідомленнях, які автори хочуть наділити підтекстом, — може бути низькою. • Зв'язки граматики тексту в НФЄ, особливо повторення, повинні бути якнайрізноманітнішими. Норми для рівня блоків • Границю між НФЄ (абзацний відступ) слід проводити перед тим реченням, для якого різниця між кількістю лівосторонніх і правосторонніх зв'язків переходить від від'ємних значень до додатніх. Норми для рівня дискурсу • Повідомлення повинно бути стилістично однорідним. Наявність цієї норми зобов'язує редактора видаляти з повідомлення всі лінгвістичні одиниці, які належать до інших стилів. • Виправлення, виконані редактором, повинні належати до того ж стилю, що й саме повідомлення.
- 1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- 2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- 3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- 4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- 5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- 6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- 8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- 9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- 10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- 11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- 12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- 14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- 15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- 16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- 17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- 18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- 19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- 20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- 21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- 22. Лінгвістичні норми редагування.
- 23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- 24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- 25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- 26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- 27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- 28. Норми без макетного і макетного верстання.
- 29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- 30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- 31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- 32. Особливості редагування перекладів.
- 33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- 34. Періодизація розвитку редагування
- 35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- 36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- 38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- 39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- 40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- 41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- 42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- 43. Особливості редагування довідкових текстів.
- 44. Особливості редагування наукової літератури.
- 45. Особливості редагування підручникової літератури.
- 46. Особливості редагування рекламних текстів
- 48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- 49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- 50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- 51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- 52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- 53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- 55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- 57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- 60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.