2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
Автор (генератор повідомлень) — це фізична особа, творчою працею якої на основі повідомлення створено авторський оригінал. Додамо, що, крім того, автор повинен знати мову конкретного суспільства, вміти описувати нею потрібні фрагменти світу, мати достатній тезаурус і вміти підготувати це повідомлення
відповідно до вимог (норм) цього суспільства.
Групи авторів за типом повідомлення.
— автори образних повідомлень (письменники-митці, або літератори);
— автори понятійних повідомлень (письменники-науковці);
— автори образно-понятійних повідомлень (публіцисти).
Для редакційного працівника різниця між цими авторами полягає, наприклад, у тому,що автори понятійних повідомлень не завжди вміють і можуть готувати образні й публіцистичні повідомлення, а талановиті письменники-митці чи публіцисти не завжди можуть логічно викласти потрібну понятійну інформацію.З цього для видавничої практики випливає, що редактори повинні знати індивідуальні можливості авторів. Не слід, наприклад, укладати авторські угоди на готування тих повідомлень, що їх автори, як заздалегідь відомо, підготувати не зможуть. Коли ж укладання таких угод у зв'язку з непоінформованістю редакторів усе ж відбувається, ЗМІ змушені розривати їх іноді навіть у судовому порядку, виплачуючи фінансове відшкодування таким авторам.
Групи авторів за ступенем самостійності готування повідомлень: — автори, які не вміють готувати повідомлення (некваліфіковані автори), — автори, які вміють, але з певних причин не можуть готувати повідомлення (автори — громадські діячі), — автори, які вміють і готують повідомлення (самостійні автори).
До першої групи належать автори, які добре знають фрагменти світу, що їх треба описати в повідомленні, проте внаслідок низького освітнього рівня не здатні це зробити. Такими некваліфікованими авторами є, наприклад, неписьменні чи малописьменні очевидці якихось важливих подій. Цим людям допомагають записати їх повідомлення автори третьої групи, зокрема професійні журналісти. При цьому у повідомленні вказують, що літературний запис зробив N. Другу групу, як правило, становлять громадські діячі, які мають вкрай мало часу для готування повідомлень (бізнесмени, державні й політичні діячі). Вони користуються послугами авторів третьої групи. Тих авторів, які офіційно готують повідомлення за інших, не вказуючи при цьому свого авторства, в країнах Заходу називають ще "писарями" промов (англ. speechwriter).
Групи авторів за досвідом готування повідомлень:
— автори-початківці
— автори-ветерани.
Методів творення повідомлень у авторів-початківців, які працюють у ЗМІ, наприклад, тільки перший місяць, у десятки, сотні чи тисячі разів менше, ніж в авторів-ветеранів, які працюють у ЗМІ 20—30 років. Редакторам набагато зручніше вибирати для укладання угод досвідчених авторів, ніж початківців. Проте не слід забувати, що всі нинішні досвідчені автори-ветерани колись також були початківцями, а тому редактори повинні вміти відшукувати й майбутні таланти.
- 1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- 2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- 3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- 4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- 5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- 6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- 8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- 9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- 10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- 11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- 12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- 14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- 15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- 16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- 17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- 18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- 19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- 20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- 21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- 22. Лінгвістичні норми редагування.
- 23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- 24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- 25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- 26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- 27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- 28. Норми без макетного і макетного верстання.
- 29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- 30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- 31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- 32. Особливості редагування перекладів.
- 33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- 34. Періодизація розвитку редагування
- 35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- 36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- 38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- 39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- 40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- 41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- 42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- 43. Особливості редагування довідкових текстів.
- 44. Особливості редагування наукової літератури.
- 45. Особливості редагування підручникової літератури.
- 46. Особливості редагування рекламних текстів
- 48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- 49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- 50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- 51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- 52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- 53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- 55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- 57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- 60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.