logo
Gos_wpora

17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.

Працювати над композицією рукопису – означає організовувати думки. Щоб написати будь-який текст, треба знати, що за чим має іти, створити певний план. Написане повинно бути зрозумілим за мовою і за формою. Першим і найжорстокішим редактором є сам автор. І композиційні норми надзвичайно важливі в редагуванні рукопису. Основне завдання за дотриманням композиційних норм полягає у тому, щоб з’ясувати, чи відповідає логіка викладу композиції твору і чи відповідає ступінь складності композиції можливостям реципієнтів її сприйняти. Кожен автор і редактор має стежити за тим, щоб у тексті не було елементів, які уповільнюють його читання. Якщо, скажімо, написане характеризується складністю і великим обсягом, його необхідно розділити на композиційні одиниці – рубрики. Це перший етап роботи над композицією. Взагалі композицію визначають мета, вид і жанр повідомлення. Відповідно рубрикація (множина рубрик) може бути деталізована, тематична (по пунктах), німа (між розділами певний проміжок), звичайна і напівніма (н-д, Розділ ІІ). Якщо це, н-д, науковий вид літ-ри, то можлива нумерація рубрик: лінійна (номер подається в порядку зростання рубрик), індексна (додатково між номерами ставлять крапки), лінійно-індексна. Нумерація повинна бути обов’язково однотипною.

Види композиції. 1. Оповідна. Базується на тому, що композиційні сюжети і композиційні одиниці співвідносяться в часі. Тобто це упорядкована за часом послідовність композиційних одиниць. Буває прямої, зворотної і змішаної хронології. У прямій хронологічній композиції послідовність розташування композиційних одиниць у повідомленні відповідає послідовності описуваних подій, крім того, вона повинна мати лише один сюжет і пропуски в часовому розгортанні подій не бажані (зразок: казки для дошкільнят, драми епохи класицизму, де події не повинні були перериватися іншими). Складніший варіант прямої хронологічної композиції – у якому у часовій послідовності подій є прогалини (н-д, опис подій роману зображується з інтервалом у 5-10 тощо років). У зворотній хронологічній композиції події розгортаються у зворотній часовій послідовності. Як правило, вона односюжетна, може бути як без, так і з прогалинами в часі. Змішана хронологічна композиція дає змогу поєднувати в довільному порядку всі перелічені вище типи композиції. Для реципієнтів сприйняття такого типу композиції найскладніше. Оповідна композиція притаманна художній літ-рі та публіцистиці. Зокрема, пряму хронологічну одно сюжетну композицію використовують у творах для дітей, багатосюжетну – в класичних творах худ. літ-ри, зворотну хронологічну – в детективних жанрах, а багаточасову й змішану – в творах різних жанрів ХХст.

2. Описова. Схожа до оповідної за структурою, проте є суттєва відмінність: вона описує не події, а об’єкти; розмежування композиційних елементів відбувається не за часом, а за певним порядком. Порядком може виступати: - рух очей (зліва-направо, згори-вниз, від початку-до кінця, за ходом годинникової стрілки); - маршрут руху (у туристичних путівниках); - зростання чи зменшення ознаки (від простого до складного й навпаки, від найважливішого до найменш важливого, від загального до коректного і навпаки); - класифікаційні основи, прийняті в різних науках (н-д, для опису рослин, тварин тощо). В описах виділяють дві складові: загальний опис об’єкта (н-д, його означення) і опис його окремих елементів (використовується в худ. літ-рі, а також в науковій, технічній). Стосовно розташування цих складових розрізняють три типи описів: аналітичний (опис окремих елементів, загальний опис); синтетичний (загальний опис; опис окремих ел-в); аналітично-синтетичний (короткий загальний опис об’єкта; опис окремих ел-в; повний загальний опис).

3. Діалогова. Для цієї композиції характерно те, що кілька учасників комунікативного акту виголошують по одній репліці, а далі комунікативний акт послідовно (лише у прямій хронології) повторюють. Строго визначений порядок виголошення реплік не є обов’язковий. Учасники можуть подавати репліки й хаотично, це залежить від їх кількості. Часто перед початком діалогу подають опис учасників комунікативного акту (у драматичних творах). Діалогова композиція, як і оповідна, може бути як без прогалин (н-д, інтерв’ю), так і з прогалинами в часі (драматичні твори).

4. Вкладена. Суть: композиційні одиниці вкладають одна в іншу за принципом «матрьошки». Вкладену композицію використовують порівняно рідко, проте вона надає творові певної екзотичності (приклад – деякі казки В. Гауфа). Звичайно, основним обмеженням такої композиції виступає ступінь вкладеності одних сюжетів в інші. Це ставить певні освітні вимоги перед реципієнтами щодо можливості сприймати таку композицію.

5. Циклічна. Суть: окремі композиційні одиниці весь час повторюються, додаючи при кожному повторенні якийсь новий елемент. У такий спосіб сюжет, незважаючи на лінійне розташування композиційних одиниць, розгортається ніби за колом. Основною характеристикою циклічної композиції є кількість циклів (повторень композиційної одиниці). Яскравий приклад такої композиції – казка про ріпку, в якій основна дія (виривання ріпки) повторюється сім разів, проте кожен раз з додаванням ще однієї дійової особи. Циклічний вид композиції властивий, як правило, дитячим та фольклорним повідомленням, це служить найкращим способом запам’ятовування.

6. Наукова. Наукова композиція визначається будовою доведення, яке складається з: тези, яку треба довести чи заперечити; бази доведення (множина суджень, що констатують факти, закони, положення, аксіоми тощо); сукупність аргументів (висновків) для доведення. Наукова композиція відповідно до будови доведення може набувати однієї з трьох форм: - індуктивну (опис бази доведення; сукупність висновків; формулювання тези); - дедуктивну (формулювання тези; опис бази доведення; сукупність висновків); - індуктивно-дедуктивну (короткий виклад тези; опис бази доведення; сукупність висновків; розширений виклад тези доведення). Найчастіше наукову композицію використовують у науковій, науково-популярній та навчальній літ-рі. Крім того, елементи наукової композиції досить часто використовують в публіцистиці.

7. Ієрархічна. При ієрархічній будові кожну композиційну одиницю позначають індексним кодом. Ця композиція виникла і почала розвиватися порівняно недавно наприкінці ХІХ-на поч. ХХ ст.. Зараз набула надзвичайної популярності і її широко використовують у науковій, технічній, діловій та інф-ній літ-рі.

8. Архівна. У цій композиції порядок розташування композиційних елементів задає винятково алфавіт тієї мови, якою написане повідомлення. Архівну композицію найчастіше використовують у довідковій літ-рі: словниках, енциклопедіях, довідниках, каталогах тощо. Крім того, широко використовують і в апаратах видань – покажчиках )предметних, іменних), списках літ-ри тощо. Структура архівної композиції передбачає, що таке повідомлення сприймають не в повному обсязі, а лише частково (н-д, зі словника чи енциклопедії – тільки потрібні окремі статті).

9. Гіпертекстова. Традиційно використовують у вигляді посилань на інші компоненти видання – розділи, таблиці, формули, ілюстрації, додатки, примітки тощо. Це дає змогу одразу ж отримати пояснення до потрібного слова чи словосполучення. Гіпертекстову композицію використовують у навчальних підручниках, технічній літ-рі. У зв’язку з використанням в Інтернеті електронних видань (книг, журналів, газет) гіпертекстова композиція набула надзвичайно широкого розповсюдження. В Інтернеті це фактично панівний тип композиції.

10. Комбінована. Як правило, у виданнях один тип композиції використовують рідко. Частіше на різних композиційних рівнях застосовують різні її типи (н-д, у монографії на рівні блоків можуть використовувати описовий тип, на рівня НФЄ – науковий, а на рівні речень – оповідний та описовий).