48. Особливості редагування текстів художньої літератури.

Художні видання. Необхідно, по-перше, знати специфіку літературної праці, по-друге, легко орієнтуватися в типології художніх творів та їх видань. Типологія художніх творів та їх видань Будь-який літературно-художній твір має свої жанрові особливості. В літературознавстві прийнято розділяти такі твори за родами — епос, лірика, драма. Кожному з цих родів властиві свої жанри. За складом тексту видання художньої літератури можна поділити на: • моновидання (в основі — окремий твір конкретного автора);• збірники (альманахи, антології); • літературно-художні журнали; • вибрані твори (в одному чи двох томах); • зібрання творів (у багатьох томах). Цільове призначення. Тут існує поділ на такі типи видання: • масове; • науково-популярне; • наукове.

Редагування творів класичної літератури Принциповими тут є кілька позицій: 1. З'ясування джерел текстів. 2. Вироблення прийнятної орфографії та пунктуації текстів.

Щодо джерел тексту. Готуючи до друку твори класичної літератури, солідний видавець завжди прагне взяти в основу такі тексти, які не викликають сумнівів з приводу їх автентичності, попередніх цензурних втручань, механічних скорочень чи й свідомих спотворень тексту попередніми видавцями — здебільшого це робилося з ідеологічних причин. Найнадійніші, звичайно, є автографи самого автора — первинні оригінали або підготовлені й виправлені ним верстки. За ними йдуть авторизовані примірники, виконані іншою людиною, на яких є сліди авторської правки. Ще одне переконливе джерело — журнальні чи газетні публікації творів автора, що побачили світ за життя автора. Всі інші видання мають викликати в редактора професійне чуття недовіри. Класичним прикладом об'єктивно викликаної недовіри редактора до тексту може слугувати неоднакове звучання деяких творів Тараса Шевченка у різних виданнях його "Кобзаря".Орфографія та пунктуація текстів. Ця проблема набула особливої гостроти для українського книговидання на початку 90-х років минулого століття, коли видавництва різних форм власності навперебій стали продукувати твори десятків раніше заборонених тоталітарним режимом українських авторів. Після "золотої ери препринтів", яка тривала недовго, але яка встигла буквально завалити книжковий ринок значною кількістю перевиданих фототипним способом (без будь-якого втручання в текст) видань, до видавців поступово приходило розуміння необхідності приведення таких текстів до певних літературних і мовних норм. Що правити, а що залишати без змін? — ось запитання, які виникали в редакторів щоразу, як тільки вони бралися за перевидання творів, що побачили світ у 20-30-х роках минулого століття в Україні. Ще більше проблем виникало з діаспорними перевиданнями, де в основу брався не лише репресований у 20-х роках більшовицькою владою "скрипниківський" правопис, а й багато інших мовних нововведень. У цій ситуації правильно робили ті редактори, які приводили текст таких книг у відповідність із сучасним правописом, одночасно зберігаючи лексичні, морфологічні та фонетичні особливості мови автора. Беззастережному виправленню слід піддавати друкарські помилки. У випадках різночитання, строкатості, різнобою лексичних форм перевага, безумовно, має надаватися літературній нормі. Якщо видання не академічне, а розраховане на масову аудиторію, важливо уникати правописних анахронізмів. Зокрема застарілих форм на зразок наріду ріжний, жадних, манастир. Осучаснюються також і такі форми слів, як aптикар, голосования, інженірний архив. Узгоджуючи із сучасними правописними нормами пунктуацію книги, редактор, однак, має подбати про збереження індивідуального характеру авторського синтаксису.

Редагування творів сучасних письменників У цьому блоці видань завдання редактора може виявитися дещо простішим. Надто ж тоді, коли автор наполягає практично не втручатися в текст. Із ствердженням ринкових засад у розвитку сучасної видавничої справи, коли менш талановиті, але амбітні і"пробивні" щодо фінансового забезпечення видання автори дедалі частіше стализ'являтися у видавництвах, це явище набуває загрозливого характеру. У таких випадках, остерігаючись втратити вигідного з фінансової точки зору замовника і з метою убезпечення своєї доброї репутації, видавництво пропонує такому авторові компроміс: на звороті титульної сторінки проставляє фразу "Видається в авторській редакції". Однак серйозний видавець не стане формувати свій редакційний портфель саме з таких авторів. У більшості випадків редактор знаходить розуміння з автором. Своїми толерантними і водночас професійними зауваженнями й порадами він таки переконує автора в необхідності редакторського опрацювання оригіналу.