29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування

В едитології слід виділити такі складові як теорія видавничої діяльності й теорія редагування. Теорія редагування — це складова частина едитології, що досліджує методологічні засади безпосереднього готування повідомлень до публікування (редагування). Тобто, це система логічно опрацьованих знань про практику редагування — правила внесення змін безпосередньо в саме повідомлення. Теорія редагування описує, зокрема у формі аксіом, законів, закономірностей, методів, методик, норм тощо, пояснює та прогнозує функціонування тих суб'єктів та об'єктів, що беруть участь у процесі редагування. Теорію редагування можна поділити на теорію загального нормативного редагування, теорію загального творчого редагування, теорію галузевого нормативного редагування й теорію галузевого творчого редагування. До завдань можна віднести : характеристики авторів та реципієнтів, види відхилень(помилок), структура повідомлення, нормативна база редагування, а також методи редагування(контролю й виправлення). Теорія видавничої діяльності — це складова частина едитології, яка досліджує методологічні засади процесів, що опосередковано пов'язані з готуванням повідомлень до публікування. Під час виконання таких процесів не вносять змін безпосередньо в текст, а лише готують рекомендації для їх внесення шляхом редагування. Оскільки в літературі до видавничої діяльності часто зараховують різну кількість процесів, дамо їх чіткий перелік: — формування "портфеля" повідомлень (приймання від авторів пропозицій на готування повідомлень — авторських заявок; приймання від авторів готових повідомлень; замовлення авторам повідомлень на задану тему; приймання до публікування підготованих і замовлених іншими організаціями повідомлень); — планування видань і передач, в тому числі робота з авторами над створенням планів-проспектів видань і передач, а також визначення груп реципієнтів для пропонованих авторами повідомлень (аудиторій читачів, слухачів або глядачів); — добір повідомлень для збірників (газет, журналів, книг-збірників; радіо- чи телепередач, які складаються з окремих повідомлень); —рецензування авторських оригіналів повідомлень; —визначення тиражів видань, а для радіо й телебачення — кількості слухачів чи глядачів; —укладання видавничих угод', —організація рекламної кампанії, в тому числі готування тематичних планів видань, а також укладання програм радіо- чи телепередач; —робота з авторами (під час чи після редагування рукопису); —співпраця з персоналом ЗМІ, який бере участь у готуванні повідомлення, щодо виготовлення й розповсюдження видань і передач (молодшими редакторами, коректорами, інженерами-конструкторами, художниками, інженерами-економістами, інженерами-постачальниками, інженерами-друкарями, операторами, режисерами, інженерами-рекламістами); — визначення соціальної ефективності повідомлення', — визначення економічної ефективності повідомленння; — формування видавничої політики ЗМІ (редакцій газет, журналів, видавництв, видавничих організацій, радіо- й телестудій); — інші менш значні за обсягом та важливістю процедури, що не стосуються безпосередньо роботи над рукописом (наприклад, інформаційний пошук літератури за темою повідомлення, ведення архіву опублікованих видань тощо). Теорію видавничої діяльності, як і теорію редагування, можна поділити на теорію загальної нормативної видавничої діяльності, теорію загальної творчої видавничої діяльності, теорію галузевої нормативної видавничої діяльності й теорію галузевої творчої видавничої діяльності.