23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок

У повідомленні редактор повинен контролювати істинність тверджень, а також правильність означень, класифікацій, висновків, доведень та логічних зв’язків. Текст повинен будуватися на основі певного послідовного і доказового мислення. При редагуванні текстів застосовують основні логічні закони. Роль основних логічних законів при редагуванні тексту документа

Закон тотожності. В межах цього закону предмет думки одного міркування, одного доказу однієї теорії повинен залишатися незмінним. Закон тотожності вимагає, щоб у процесі міркування одне знання про предмет не підмінялося на інше. Якщо ця вимога порушується, то руйнуються логічні зв’язки.

Закон протиріччя. Згідно з цим законом не можуть бути однаково вірними (істинними) обидва висловлювання (повідомлення), одне з яких що-небудь стверджує, а друге - заперечує в той же час. Слід відмітити, що закон протиріччя не дає теоретичної відповіді на питання, яке з суджень вірне. Достовірність вивіряється тільки практикою.

Закон виключення третього. Основний зміст цього закону логіки полягає в наступному: якщо є два судження, які суперечать одне одному, то одне з суджень обов’язково вірне, а друге - невірне. Отже, між ними не може бути середини - третього судження.

Закон достатньої підстави. Цей закон формулюється так: для того, щоб визнати судження про предмет істинним, повинні бути вказані достатні підстави для цього. Не досить тільки стверджувати що-небудь, необхідно думку (точку зору) обґрунтувати, підтвердити її фактами, інакше висловлювання залишиться голослівним.

Логічні помилки. Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає (журналістські матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах чи висновки в яких суперечать законам логіки). Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення. До логічних помилок в авторському тексті відносять: зайвий лаконізм викладу; пропуск ланки в поясненні; замовчування про об’єкт дії; порушення у побудові однорідного ряду; наявність двох думок в одному реченні; нерозуміння функцій сполучників і розділових знаків у реченні; двочитання, спричинене неправильним вживанням граматичних форм; утвердження й заперечення одного й того ж факту, як суміжне, так і дискантне.

Вимоги до означень. У логіці сформульовані спеціальні правила означення понять. Для редактора ці правила є нормами редагування. Контроль означень здійснюють структурними, а також аналітичними методами. Найчіткіше сформульовані норми для родовидових означень. У повному обсязі їх слід застосовувати і для більшості інших видів означень.

Норми для класичних означень. Кожне означення складається з двох частин: того, що означають (дефінієндум), і того, чим означають (дефінієнс). • Обсяги понять, означуваних дефінієндумом та дефінієнсом, повинні бути тотожними. • Дефінієндум чи похідні від нього слова (синоніми, перифрази) не можуть входити до складу дефінієнса. Помилку, викликану порушенням цієї норми, називають "колом в означенні". (Помилкове означення: пропагандист — це людина, яка здійснює пропаганду). • Означення дефінієндума не можна давати через заперечення. • Родова ознака повинна вказувати на найближче загальне поняття, не "перестрибуючи" через нього до найзагальнішого. (Приклад. Помилкове означення: ромб — це чотирикутник, у якого всі сторони рівні. Тут помилка полягає в тому, що ромб слід було означати через паралелограм (родове поняття стосовно ромба), а не через чотирикутник (поняття вищого рангу, ніж паралелограм). • Видовою відмінністю повинна бути ознака або група ознак, властивих лише певному поняттю і відсутніх в інших понять, які належать до цього роду. (Приклад. Помилкове означення: трамвай — це вагон чи кілька вагонів, які мають електродвигуни, перевозять пасажирів у містах і рухаються по рейках. Тут помилка в тому, що під це означення підпадає і метро). • Дефінієнс повинен включати лише ті поняття, які мають чіткі значення та обсяги. Ця вимога не дозволяє зараховувати псевдоозначення до числа класичних означень. З цього випливає, що в довідковій літературі (наприклад, у термінологічних або тлумачних словниках) псевдоозначення не можна подавати замість класичних означень понять.

Для перевірки правильності класичних означень існує метод субституції (підстановки): у реченні, куди входить дефінієндум, на його місце ставлять дефінієнс, а тоді встановлюють, чи змінився зміст речення. Коли зміна відбулася, це означає, що термін визначено неправильно; коли ж зміни не відбулося, термін визначено правильно.

Норми для квазіозначень (твердження, схожі на означення, бувають: перелічувальні (в дефінієнсі перелічують усі об’єкти, що входять у дефінієндум), описові (в дефінієнсі перелічують суттєві та несуттєві ознаки об’єкта, який означають), порівняльні, пояснювальні..). У перелічувальних квазіозначеннях в означенні повинні бути перелічені всі без винятку елементи множини. В описових та пояснювальних квазіозначеннях слід вказувати лише істотні ознаки дефінієндума. У порівняльних квазіозначеннях у дефінієнсі слід вказувати об’єкт, який є максимально, а не мінімально схожим на дефінієндум. У характеристичних квазіозначеннях у дефінієнсі слід подавати вичерпний перелік характеристик, причому таких, які є суттєвими для дефінієндума.