44. Особливості редагування наукової літератури.

Наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. Такі видання одночасно виконують кілька функцій: підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених; стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці; закріплення результатів наукового пізнання; передачі знань наступним поколінням і групам споживачів. За характером інформації наукові видання поділяємо на такі види: • монографія; • автореферат дисертації; • стаття; • наукова доповідь (тези доповіді).

За складом основного тексту: • моновидання (в основі — один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації); • тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду); • матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду); • збірник наукових праць.

Практика редагування такого виду літератури виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор особливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий. Ознайомлювальний аспект: під час першого читання оригіналу редакторові важливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме: • актуальність та новизна теми; • ступінь її розробки; • адресне призначення; • рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.

редактор може виявити, що принесене автором "наукове відкриття" вже давно відкрите його попередниками; що тема лише окреслена, але сповна не розроблена; що адресована, скажімо, аспірантам і викладачам книга нічого нового їм не дасть, оскільки базується на

застарілому, скомпільованому з чужих тестів, матеріалі; що значна частина розділів чи підрозділів запозичена з якихось Інтернет-сайтів тощо.

Структурний аспект: уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу редакторові визначити "плюси" й "мінуси" структурної його побудови. Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин — вступної, основної та заключної — починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом: • систематизації зібраного матеріалу; • дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин); • чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного; • строгої логіки викладу; • написання серйозних узагальнень; • вироблення самостійних висновків; • виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних "не за темою".

Змістовий аспект:гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто ж наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі. Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виділимо головні методи: • індуктивний (від окремого до загального); • дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку); • логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти); • історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності). Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок "видавлювання води", На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо переконатися, аби при першомувживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні термша професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення.

Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є зокрема передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Академічні видання праць видатних діячів науки, культури, мистецтва, будь-якого народу, надто ж багатотомники, які виходять у спеціалізованих наукових видавництвах (особливо коли вони здійснюються на високому професійному рівні, із відчуттям глибокої відповідальності авторів, редакторів та видавців), на багато десятиліть стають вагомим і неспростовним документом епохи. Висока наукова і видавничо-поліграфічна культура таких видань слугує певним еталоном для початкуючих видавців у їхньому нестримному прагненні зайняти свою нішу і міцно закріпитися на ринку одного із найскладніших, але й найбільш витребуваних та авторитетних сегментів видавничого ринку, яким була, є і буде наукова книга.