1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою

Автор (генератор повідомлень) — це фізична особа, творчою працею якої на основі повідомлення створено авторський оригінал. Додамо, що, крім того, автор повинен знати мову конкретного суспільства, вміти описувати нею потрібні фрагменти світу, мати достатній тезаурус і вміти підготувати це повідомлення

відповідно до вимог (норм) цього суспільства.

Групи авторів за типом повідомлення.

— автори образних повідомлень (письменники-митці, або літератори);

— автори понятійних повідомлень (письменники-науковці);

— автори образно-понятійних повідомлень (публіцисти).

Для редакційного працівника різниця між цими авторами полягає, наприклад, у тому,що автори понятійних повідомлень не завжди вміють і можуть готувати образні й публіцистичні повідомлення, а талановиті письменники-митці чи публіцисти не завжди можуть логічно викласти потрібну понятійну інформацію.З цього для видавничої практики випливає, що редактори повинні знати індивідуальні можливості авторів. Не слід, наприклад, укладати авторські угоди на готування тих повідомлень, що їх автори, як заздалегідь відомо, підготувати не зможуть. Коли ж укладання таких угод у зв'язку з непоінформованістю редакторів усе ж відбувається, ЗМІ змушені розривати їх іноді навіть у судовому порядку, виплачуючи фінансове відшкодування таким авторам.

Групи авторів за майстерністю подання інформації:

— автори-ремісники;

— автори-професіонали;

— автори-майстри.

Очевидно, що, з одного боку, і автор-початківець може бути майстром готування повідомлень (тоді це просто талант), а, з іншого боку, і автор-ветеран може мати низьку кваліфікацію, хоча останнє менш імовірне.

Крім того, редактори завжди повинні також пам'ятати, що існують не лише графомани-ремісники, а й графомани-майстри.

Групи авторів за обсягом тезаурусів. Класифікувати авторів за цією ознакою можна, виходячи з кількості об'єктів у їх тезаурусах (у найпростішому випадку — кількості слів у авторському словниковому запасі) і зв'язків між ними. Очевидно, що чим більший тезаурус, тим більшу кількість тем автор може описати, а, значить, для більшої кількості реципієнтів готувати свої повідомлення. Обсяг тезауруса залежить від освітнього рівня автора, проте визначається не лише ним. У видавничій практиці редактори повинні враховувати, що некоректно вимагати від автора писати про те, чого нема в його тезаурусі, тобто, чого він не знає, бо інакше повідомлення може виявитися вигадкою і дезінформувати реципієнтів. Після такого повідомлення довіра реципієнтів до ЗМІ, що розповсюдило повідомлення, буде суттєво, якщо не назавжди, підірвана. Тому редактори при потребі повинні надавати авторам можливість (літературу, час, консультації з ученими) для вивчення теми повідомлення. Редактори повинні однозначно блокувати публікування дезінформуючих повідомлень (тут ми виключаємо з розгляду той випадок, коли дезінформацію публікують навмисно). Наскільки відомо, дослідженням обсягів авторських тезаурусів поки що не займалися, тому детальніший поділ авторів тут не подаємо.

Групи авторів за переслідуваною метою. За цією ознакою авторів можна поділити на «ідеалістів", метою яких є лише дати реципієнтам певне задоволення, та "прагматиків", які мають за мету нав'язати реципієнтам свої установки чи змусити їх до певних дій. Автори-"ідеалісти" можуть бути поділені на тих, що мають на меті дати реципієнтам: — естетичне задоволення; — емоційне (гедонічне) задоволення; — пізнавальне (пізнавально-наукове чи пізнавально-технічне) задоволення.

Таке задоволення, яке очищає емоції, Арістотель називав "катарсисом". Достатньо часто автори хочуть, щоби реципієнти досягнули одночасно не одного, а кількох задоволень (наприклад, у художніх творах і естетичного, й емоційного, а іноді ще й пізнавального). Автори-"прагматики", як правило, переслідують або політичні цілі (їх повідомлення ще називають агітаційними чи пропагандистськими), або комерційні (рекламні повідомлення).