logo
Gos_wpora

6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок

Помилка — це об'єктивне відхилення, яке є різницею між неправильним компонентом повідомлення та його нормативним (правильним) поданням. Відхилення від норми.

Помилки можуть бути значущими (тобто істотними) чи незначущими (неістотними). Їх значущість визначають залежно від того, наскільки вони впливають на процеси сприймання і розуміння: коли помилки лише незначно знижують швидкість сприймання, вони є незначущими; коли ведуть до неправильного, тобто нетотожного авторському, розуміння або роблять його неможливим узагалі, вони є значущими.

Не менш важливим, ніж значущість, є поняття ваги помилки. При цьому слід розрізняти вагу помилки для автора, редактора й реципієнта. Н-д, помилка для редактора, як і для автора, в часи цензури СРСР могла коштувати життя. Вага помилок для реципієнтів буває значно меншою: помилка може викликати дитячі сльози (нерозуміння) або роздратування чи зіпсований настрій.

Загальна класифікація помилок. Помилки можна класифікувати за різними принципами. їх загальна (груба) класифікація базується на відхиленнях від постулатів редагування, а детальна (видавнича) — враховує відхилення одночасно від видів і типів норм, а також структуру повідомлення.

1. Інформаційні помилки. Серед інформаційних можна виділити помилки в контекстній (автор подає в повідомленні декілька разів одну й ту ж інф-ю, виражену різними словами; т.ч. відсутня нова контекстна інф-я), реципієнтській (автор повідомляє уже відому реципієнтові інф-ю: н-д, публікує факти, які вже багаторазово передавали по тб чи радіо) та суспільній інформації (автор у повідомленні жанру, що обов’язково вимагає нової суспільної інф-ї (науковий вид літ-ри) або зовсім не подає її, або видає нову реципієнтську інф-ю за нову суспільну). Бувають також помилки, пов'язані з кількістю інформації в інформаційній одиниці повідомлення (н-д, коли реципієнт (першокласник) не може сприйняти якесь слово через наявність у ньому дуже великої кількості інф-ї).

2. Модальні й фактичні помилки. Генеруючи текст, автори в переважній більшості випадків знають, у якому відношенні до дійсності перебуває їх повідомлення. Проте іноді, визначаючи таке відношення, і самі автори можуть помилятися: н-д, коли видають наукову гіпотезу за фактичний стан речей. Трапляється й так, що деколи самі реципієнти помилково сприймають модальність повідомлення (н-д, майже завжди як реакцію на першоквітневі рецепти від облисіння змі потім отримують обурені листи про неефективність запропонованих засобів). Фактичні помилки. Окремим підвидом модальних помилок є фактичні. До їх числа належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте ці висловлювання - хибні. Для більшості видів повідомлень фактичні помилки є найнебезпечнішими, особливо, коли повідомлення стосується життя людей (інструкції щодо експлуатації зброї). Для повідомлень, що описують ірреальність, говорити про наявність у них фактичних помилок – безпідставно (про існування казкового змія).

3. Темпоральні, локальні й ситуативні помилки. Темпоральні помилки. Ці помилки виникають внаслідок відхилення часу, вказаного в повідомленні, від часу в світі, описуваному в повідомленні (реальному, псевдореальному чи ірреальному) – н-д, повідомлення починається : Вчора у Мінську відбулась зустріч.., коли реципієнти отримають повідомлення лише наступного дня, то вони сприймуть інф-ю помилково. Локальні помилки. Виникають внаслідок відхилення місця, вказаного у повідомленні, від місця в світі, описуваному в повідомленні (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Ситуативні помилки. Виникають внаслідок відхилення ситуації, вказаної в повідомленні, від ситуації в світі, описуваної в повідомленні (реальному, псевдореальному чи ірреальному). Можуть виникати також внаслідок відхилення ситуації, на яку під час сприйняття повідомлення реципієнтами розраховував автор, від ситуації, яка виникла у час його сприйняття насправді.

4. Семіотичні помилки. Кодувальні помилки. Кодувальні помилки полягають у тому, що в коді знака (слова) є відхилення від норми. Тому кодувальними помилками є, наприклад, більша частина спотворень. Кодувальні помилки можуть бути й складнішими. Відображувальні помилки. Ці помилки полягають у тому, що у реципієнта при сприйманні знака виникає інший відображений образ, ніж в автора повідомлення (н-д назва риби «тріски» викликала в уяві споживачів образ сухої, твердої й тонкої риби, бо асоціювалась зі словом «тріска» - колоті шматочки дерева). Значеннєві помилки. Ці помилки полягають у тому, що автори замість потрібних вживають слова з іншими значеннями.

5. Тезаурусні помилки. Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), які відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки можна назвати ще релятивними (вони є помилками лише стосовно якоїсь певної групи реципієнтів).

6. Сприйняттєві помилки. Сприйняттєві помилки виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають (лист матері надійшов учора).

7. Атенційні помилки. Атенційні помилки (пов’язані з увагою) виникають внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об'єкти. Ці помилки пов'язані з волею реципієнта щодо сприйняття: автор намагається змусити реципієнтів сприймати повідомлення, а реципієнти або не почали його сприймати, або, розпочавши, припинили внаслідок переключення уваги. Наявність таких помилок особливо небезпечна для тих повідомлень, що розраховані на випадкове сприйняття (рекламні, агітаційні та пропагандистські).

8. Копіювальні помилки (спотворення) виникають тоді, коли повідомлення копіюють (наприклад, авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналами зв'язку із ЗМІ у друкарню тощо). Для пошуку й видалення з повідомлення спотворень у видавничій справі проводять коректуру. Виділяють два типи спотворень: внутрілексемні та полілексемні. Внутрілексемне спотворення - це ланцюжок літер у межах слова в копії повідомлення від першої їх розбіжності стосовно оригіналу до найближчого збігання. Полілексемне спотворення — це ланцюжок літер у копії повідомлення (у межах усього повідомлення) стосовно його оригіналу від першої їх розбіжності до найближчого збігання.

Джерелами виникнення спотворень можуть бути інструментальні (технічні, програмні, інформаційні) засоби або персонал.

9. Нормативні помилки виникають тоді, коли в повідомленні є відхилення від конкретних норм, встановлених суспільством (конкретною державою) – н-д, зараз згідно зі стандартом у бібліографічному описі назву міста Києва подають як К., коли радянські стандарти назву «Київ» не скорочували.

Видавнича класифікація помилок Такий метод класифікації базується одночасно на видах норм, типах норм і компонентах будови повідомлення. Класифікація встановлює, що при описі кожної помилки слід вказувати три її хар-ки: вид і тип порушених норм, а також вид компонентів видання, в яких допущенга помилка. При потребі класифікація може бути суттєво деталізована за рахунок виділення норм для різних рівнів (інформаційних, композиційних, лінгвістичних, логічних..).

7. Вимоги до подання рукопису до видавництва. Власний стиль видавництва.

Склад авторського рукопису. Вимоги до авторських рукописів підручників, навчальних посібників і монографій. 1. До видавництва подають електронну версію і один роздрук на папері. Електронна і паперова версії повинні бути ідентичними. 2.Рукописи навчальних посібників і підручників подають разом із супровідною документацією (гриф Міністерства освіти і науки або Науково-методичної ради університету, дві рецензії).3. До складу авторського рукопису входять: титульний аркуш видання; зворот титульного аркуша; основний текст разом із передмовою (вступом) і висновками; Для навчальних видань: питання, тести для самоконтролю, обов’язкові і додаткові задачі; бібліографічний список (згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006); коментарі, примітки, додатки, допоміжні покажчики; зміст (у рукописах обсягом понад два авторські аркуші); відомості про авторів. Вимоги до оформлення авторського рукопису. 1. Усі автори (укладачі) підписують рукопис на титульному аркуші (із зазначенням дати), де має бути вказано, що цитати, тексти перекладів, цифровий та інший фактичний матеріал і бібліографічні відомості перевірено, зауваження рецензентів враховано. Автор (автори) відповідає за дотримання авторського права щодо використаних текстів та ілюстрацій. 2. Сторінки рукопису, починаючи з титульного аркуша, повинні бути пронумеровані. 3. Перед тим як подавати рукопис, автор повинен: перевірити відповідність одиниць фізичних величин, їх назв і позначень вимогам чинних стандартів, а термінів і визначень – термінологічним стандартам; перевірити бібліографічні описи і цитати безпосередньо за цитованими і описуваними документами; якщо рисунки і таблиці подаються не в тексті, а окремо, проставити на полях номери таблиць та ілюстрацій навпроти тих місць у тексті, де їх слід розмістити; дотримуватися відповідності рівнів рубрикації тексту. 4. В авторському рукописі дозволено робити не більш ніж 3 виправлення на сторінку і 2 вставки на 10 сторінок. 5. Таблиці і рисунки розміщують безпосередньо після посилання на них.

Власний стиль видавництва. Дотримуючись в цілому загальних вимог підготовки для газетно-журнального і книжкового ринку друкованої продукції, кожна редакція або видавництво може мати свій власний стиль подання текстів чи програм. Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Є цілий ряд особливостей і в уявленні деяких складових тексту. Так, наприклад, у наборі прізвищ ряд видавництв сповідує європейський стиль - лише повні ім'я та прізвище, інші дотримуються старого підходу - або вживання ініціалів, або повне написання імен, по батькові та прізвищ.Те ж стосується і цифр, особливо в назвах століть, років, а також географічних назв. Єдиних критеріїв слід дотримуватися і в скороченому написанні окремих слів.