5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування

Редагування (контроль і виправлення) має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування — це послідовності процедур, які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх. Розроблено достатньо багато таких методів, хоча різні дослідники виділяють різну їх

кількість. Далі такі процедури деталізують (розщеплюють на окремі операції) і отримують алгоритми – послідовності операцій контролю й виправлення.

Методи редагування можна розділити на формалізовані й неформалізовані. До формалізованих належать такі, для реалізації яких можна задати послідовність процедур, що використовують мінімум семантичних характеристик компонентів повідомлення. До неформалізованих (творчих) належать ті, для реалізації яких важко або неможливо задати чітку послідовність процедур, а тому, як правило, використовують велику кількість семантичних характеристик компонентів повідомлення. Неформалізовані методи найчастіше використовують для контролю різноманітних положеннєвих норм. Очевидно, що чим більшою є кількість формалізованих методів, тим простіше й легше редакторові опрацьовувати повідомлення. Більше того, у випадку, коли метод є достатньо формалізованим, його можна алгоритмізувати й закодувати для виконання на комп'ютері системою редагування. Така формалізація методів редагування суттєво вплине на підвищення продуктивності праці редакторів. Тому наукові дослідження в редагуванні важливо спрямовувати саме на формалізацію методів редагування. *Контроль орфографічної правильності слів приблизно на 90-95% є формалізованим, оскільки можна задати процедуру його виконання. У невеликій кількості випадків (5-10%), якщо наявні семантичні помилки, такий метод буде давати хибний результат. (Приклад семантичної помилки: у повідомленні замість «минув рік» написано «минув рід» - і слово рік, і слово рід зафіксовані орфографічним словником як правильні).

До творчих (неформалізованих) методів редагування належать такі, які, з одного боку, не базуються на нормах, а, з іншого, їх доцільність, та навіть і необхідність, підтримує більше половини осіб, які оцінювали повідомлення як експерти (редактори, рецензенти, наукові редактори, реципієнти тощо). Редактор може пропонувати авторові творчі виправлення щодо всіх без винятку елементів структури повідомлення. Творчі виправлення можуть стосуватися вибору форми повідомлення, його композиції, методів подачі матеріалу, образів, апарату, прагматики тощо. Одна з основних відмінностей між творчими і нетворчими виправленнями полягає в тому, що нетворчі виправлення (приведення повідомлення у відповідність із нормами), загалом для авторів є обов'язковими, а творчі — зовсім не обов'язкові. Тому редактор повинен дуже обережно пропонувати їх авторам. Це тим більше важливо враховувати, що не кожен редактор може виявитися кращим за автора творчим працівником. У творчому редагуванні можна виділити такі етапи: виникнення задуму, його визрівання, реалізація та перевірка.