42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.

Перед журналістом і редактором періодичних видань найперше висуваються дві вимоги: 1. Глибоке розуміння типології періодичних видань. 2. Досконале знання теорії і практики жанрів. Типологія газетно-журнальних (або періодичних) видань містить такий перелік: газети, журнали, бюлетені, календарі, реферативні збірники, експрес-інформаційні випуски. Кожен із цих видів має свою періодичність, призначення, формат, стиль представлення матеріалів, наклад. Предметом нашого розгляду стануть періодичні видання різного тематичного спрямування, розраховані на широку читацьку аудиторію. Про специфіку ж редагування суто літературно-художніх та спеціальних періодичних видань (до останніх належать наукові, науково-теоретичні, науково-практичні та науково-технічні журнали), йтиметься пізніше, коли аналізуватимемо літературно-художні та наукові видання. Що ж до жанрів (а це три групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні), то ґрунтовне оволодіння ними редактором необхідне для того, щоб на практиці сповна використовувати можливості кожного з них, осмислено втручаючись у відповідний текст. Редакторові важливо також знати, що існуючий нині поділ жанрів не є догмою, оскільки в теорії журналістики ми й досі можемо зустріти різні підходи щодо їх класифікації. Тому тут головне — оволодіння своєрідною схемою, за якою можна відчути правильне чи непрофесійне використання можливостей жанру, творчо привнести до редагованого твору свої жанроутворювальні відтінки.

Приступаючи до редагування газетно-журнальних текстів, що починається, як правило, після обов'язкового

першого наскрізного читання, редактор передусім має оцінити ці тексти з трьох позицій: • фактажу; • композиції; • манери викладу. Коротко розглянемо змістове наповнення кожної з цих позицій.

Фактаж. Головною складовою журналістського матеріалу є факт (або група фактів). Він і береться автором за основу для подальшого коментування, аналізу чи по яснення. Редакторові необхідно на початку з'ясувати суспільну важливість для видання такого факту, його новизну. Для цього, звичайно, слід бути обізнаним із випусками останніх новин, публікаціями конкурентів. Цілком зрозуміло, що, факт, про який було повідомлено днем раніше в іншому друкованому органі, має викликати в редактора подвійну увагу. Як для інформації, такий факт є вже безнадійно застарілим. Інша річ — коментування його в аналітичному жанрі. Отож, наступним етапом редакторського аналізу є рівень коментування фактів автором. Ідеться передусім про глибину і всебічність такого аналізу, про наявність різних точок зору, про авторську незаанґажованість, надто ж — у критичних матеріалах. Перевірка достовірності факту також входить до сфери компетентності редактора. Редакторові від початку слід виробляти скептичне ставлення до поданих репортером фактів. У такому випадку виникне потреба перевіряти усі складові їх достовірності: точні посади, ініціали, імена героїв, назви політичних організацій, географічні назви, адреси, дати і цифри. Щодо останнього, то редакторові доцільно звіряти перед підписанням до друку наведений у статті цифровий ряд навіть з калькулятором — часто буває, що цифри не сходяться.

Композиція. Йдеться про послідовність викладу матеріалу, що забезпечує в подальшому необхідний логічний взаємозв'язок та умотивовану співмірність усіх частин твору: вступної, основної, заключної та службової. Незавершеність попередньої думки, раптові перескакування від одного факту до іншого без так званого цементування "зв'язок", занадто розтягнутий вступ і зовсім відсутня заключна частина — все це свідчить, що матеріал потрапив до рук редактора сирим саме у структурному плані. Цей етап роботи буде ефективнішим, якщо редактор напочатку з'ясує, до якого жанру журналістики відноситься текст і в якому дусі він написаний: описовому, теоретичному чи пояснювальному. Для описових текстів якраз і характерна наявність значної кількості фактологічного матеріалу, який потребуватиме перевірки. У пояснювальних же головним буде розкриття сутності явищ дійсності. Тип тексту важливо враховувати перед застосуванням правки ще й тому, що не скрізь можна робити механічну перестановку його частин. Скажімо, в описових текстах така перестановка може піти на користь і формі, і змісту. А от у текстах, виконаних у пояснювальному ключі, найменша перестановка може викривити зміст матеріалу. Адже тут важлива послідовність смислових одиниць, які побудовані на судженнях. Часом вони не рівноцінні і випливають у строгій послідовності з попередніх. Порушення такої послідовності відбувається не лише через перестановку частин тексту, а й через непродумані скорочення. Нерідко буває, що саме в скороченому абзаці залишилося якесь ключове слово, без якого стає незрозумілою суть наступного абзацу. У викинутих "ночвах з водою" можуть бути прізвище, дата, аргумент, інформаційний привід для тексту, що викладається далі. У цих випадках редактор має пам'ятати про шкідливість механічних скорочень. Щоправда, у журналістській практиці без скорочень обійтися ніяк не можна. Цю неприємну для авторів процедуру доводиться виконувати редакторам чи не найчастіше. Складніше буває з бездоганно "збитими" матеріалами, які не вміщуються на відведеній наперед площі шпальти. Тоді скорочувати доводиться, образно кажучи, не за допомогою сокири, а скальпеля. Тобто, видаляються не абзаци, а лише окремі речення, фрази; для економії ж рядка, що "висить", — лише окремі слова. У більшості ж випадків редакторові доводиться мати справу з елементарним багатослів'ям, словами і фразами, невластивими тому чи іншому журналістському жанру. Скорочення таких слів і фраз дає змогу зробити текст не лише меншим за обсягом, а й яснішим за викладом думки. Структура матеріалів інформаційних жанрів, як правило, потребує наявності інтригуючого зачину. За рубежем це називають "лід" інформації (від англійського lead — головний). Коли ж у першому і в другому абзацах такого "ліду" немає, а натомість є багато загальних фраз, що відволікають увагу читача, роблять твір нудним, — вони підлягають скороченню.

Манера викладу. Цим, власне, і займається літературне редагування, яке передбачає удосконалення мови і стилю твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок. На цьому етапі роботи є також свої особливості. Передусім редакторові слід розрізняти явні мовностилістичні помилки, які виходять за межі правописних вимог, і особливості індивідуальної манери письма автора. Коли така різниця усвідомлюється, тоді легко буде уникнути непорозумінь через занадто часті і не завжди виправдані смакові редакторські правки. Деякі редакції газет, у яких вправно працює літературний редактор, нерідко "грішать" зайвим причісуванням індивідуальної манери письма авторів. Це і є смакова правка, яка усереднює, уніфікує, згладжує особливості викладу матеріалу одного автора від іншого. Натомість, слід лише вітати спроби редактора спрощувати складні конструкції в тексті, уникати малопоширених термінів. Якщо такий термін усе ж уводиться в текст, то незайвим буде дати його доступне тлумачення. Редактор має бути своєрідним вартовим, аби не допустити на газетні шпальти невиправданих жанровими особливостями матеріалу жаргонів, модних слоганів, заїжджених штампів, канцеляризмів. І, насамкінець, у цій частині роботи слід подбати про "принцип однаковості" — дотримання так званого принципу єдиного, виробленого практикою: однакового підходу до написання скорочень, ініціалів, великих і малих літер, мір величини, географічних назв тощо.