36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
Факт – справжнє явище чи подія, невигадана пригода, те, що справді мало місце, відбулося або відбудеться у майбутньому. Такі факти реальні. Фактичний матеріал – сукупність фактів твору. За функціями факти поділяють на: вхідні (лежать в основі теми), деталізувальні (ілюстраціх, аргументи), факти, які є результатом авторських міркувань; посилкові факти (в примітках). Методи фактологічного аналізу: - метод фактологічного членування (визначення теми – поняття і компоненти); - метод системно-цільового аналізу для перевірки якості системи фактів, а саме об’єднання виділених фактів на основі теми-поняття; - метод зіставлення фактів; метод тлумачення термінів (оцінка достовірності і точності факту); - метод індукції і дедукції змісту; - метод семантичного аналізу мовних одиниць різних рівнів, які є носіями логічних зв’язків у тексті. Причини виникнення фактичних помилок: - помилки, спричинені недостовірністю фактів; - помилки, зумовлені неповнотою фактів; - викликані недоцільністю використання фактів.
Кожен факт у творі має якісну характеристику. Основні якісні характеристики фактів такі: правдивість, або достовірність, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність і доречність. Правдивість – це істинність факту, знання про який не є хибним і не суперечить фактологічній системі, в межах якої розглядається певний факт. Типовість – основна вимога до журналістського факту. Кожен факт сприймається читачем як такий, що узагальнює, як типовий для суспільства. Уже сама поява певного факту в газетному тексті чи теле-, радіопередачі означає, що він типовий. Показ у журналістиці нетипових фактів, які сприйматимуться як типові, річ аморальна, бо пов’язана із збиванням читача, глядача, слухача із пантелику і не дає йому можливості прийняти адекватне дійсності рішення. Соціально-політична значимість – характеристика факту, яка тісно пов’язана з актуальністю теми. Факт, який не відповідає інтересам читачів, суспільства, створює «фактологічний шум» у творі. Соціально-політична значимість факту залежить від параметрів соціальної ситуації, в якій поширюється інформація: місця і часу поширення, читача. Ідейність – така якісна характеристика факту, яка визначає приналежність його до певної ідеї. Основна вимога до ідеологічного забезпечення твору – дбати про ідейну чистоту системи фактів, щоб вони не були ідейно суперечливими. Автор має право сповідувати будь-яку ідею, але він не має права заперечувати самого себе у творі. Точність – одна з важливих характеристик факту, порушення якої веде до неправильного розуміння теми твору. Неточний факт часто є джерелом різночитань у тексті. Точність факту проявляється у наявності всіх необхідних для певного контексту ознак, параметрів, характеристик факту, коли не виникає потреби у додатковому уточненні події, явища тощо. Доречність – така характеристика факту, яка означає його доцільне вживання у творі. Факт, що порушує комунікативну логіку, є недоречним, він збиває з пантелику сприймача твору, сіє сумніви в його душі стосовно описуваної події, особи і т.д. Доречність тісно пов’язана з журналістською етикою, мораллю, культурою. Недоречними також є алогічні факти, які ніяк не ілюструють чи не аргументують думку.
*А.О.Капелюшний наводить типові фактичні помилки:1. Перенасичення тексту фактичним матеріалом. 2. Брак фактичного матеріалу в аналітичних творах, унаслідок чого журналіст робить висновки, не підкріплені фактами. 3. Добір фактичного матеріалу, який відповідає наперед заданій схемі, відкидання фактів, які не можна з тих чи інших міркувань включити до цієї схеми. 4. Незнання всієї повноти фактів, через що автор доходить хибних висновків. 5. Навмисне спотворення фактів. 6. Тенденційний підхід до оцінки фактів. 7. Замовчування відомих журналістові фактів. 8. Неправильне технічне оформлення фактичного матеріалу. 9. Занадто емоційне подання факту, що перебільшує його суспільне значення, важливість. 10. Тенденційний добір певних фактів і їх часте повторювання, що створює враження типовості насправді нетипового явища. 11. Неуніфікованість фактичного матеріалу в межах одного тексту чи навіть у межах одного фрагмента тексту (переважно неуніфікованість імен та ініціалів, подання одного показника як абсолютної, а іншого як відносної величини тощо). 12. Підміна факту. 13. Надмірна увага до фактів інтимного життя відомої людини й цілковите нехтування фактами, що характеризують її професійну, громадську діяльність. 14. Ненавмисне спотворення фактів через неналежну їх перевірку або через брак сумлінності автора чи редактора. 15. Відтворення факту «по пам’яті», відсутність його перевірки через те, що журналіст упевнений у точності фіксації факту в його пам’яті. 16. Спотворення окремих видів фактичного матеріалу (переважно власних імен, власних назв) через незнання особливостей відтворення іншомовних назв українською мовою і через незабезпеченість журналістів і редакційних колективів довідковими джерелами. 17. Неоприлюднення поправки, спростування в разі фактичної неточності. 18. Невдале наведення в радіо- чи телепередачі цитати, за якою слухач, глядач не може зрозуміти, де вона починається й де закінчується. 19. Штучне створення сенсації, роздмухування якогось факту чи якогось аспекту події. 20. Наведення цифр, фактів, які нічого не говорять читачам, слухачам, глядачам (скажімо, автор не пояснює цифри, не зіставляє її, а тому читач не спроможний оцінити, багато це чи мало тощо). 21. Наведення абревіатур, скорочень, незрозумілих читачеві чи таких, які погано сприймає на слух слухач, глядач. 22. Відсутність перевірки джерела фактів і мотивів інформатора. 23. Немобільність інформаційної служби, невнесення змін до випусків новин.
- 1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- 2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- 3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- 4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- 5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- 6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- 8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- 9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- 10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- 11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- 12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- 14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- 15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- 16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- 17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- 18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- 19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- 20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- 21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- 22. Лінгвістичні норми редагування.
- 23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- 24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- 25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- 26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- 27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- 28. Норми без макетного і макетного верстання.
- 29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- 30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- 31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- 32. Особливості редагування перекладів.
- 33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- 34. Періодизація розвитку редагування
- 35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- 36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- 38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- 39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- 40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- 41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- 42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- 43. Особливості редагування довідкових текстів.
- 44. Особливості редагування наукової літератури.
- 45. Особливості редагування підручникової літератури.
- 46. Особливості редагування рекламних текстів
- 48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- 49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- 50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- 51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- 52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- 53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- 55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- 57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- 60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.