32. Особливості редагування перекладів.
Перекладне видання — це видання окремого або кількох творів, об'єднаних спільною назвою, у перекладі з однієї мови на мову видання. Текст такого видання передбачає збереження при зміні мовної форми не лише змісту повідомлення, а й певних формальних особливостей вираження цього змісту. Іншими словами, йдеться про збереження єдності форми і змісту перекладеного з іншої мови твору. Розрізняють різні види перекладів: писемний, усний, синхронний, автоматичний. Предметом детального освоєння редактором є, звичайно ж, переклад писемний. Писемний переклад також має свої різновиди: авторський, авторизований, адаптований, скорочений, підрядковий.
Авторським прийнято вважати переклад твору іншою мовою, виконаний автором оригіналу. Натомість, авторизований — це переклад твору іншою мовою, виконаний знавцем цієї мови, але схвалений автором. Тісна співпраця перекладача з автором у цьому випадку дає можливість у перекладеному тексті якнайповніше врахувати індивідуальний авторський стиль, уникнути буквальності в роботі перекладача.
Адаптований (тобто — пристосований) переклад — це переклад складного для сприйняття твору, адресований специфічному читачеві. Такими можуть бути діти шкільного віку, яких видавець хоче залучити до сприйняття рідною мовою цілком "дорослого" твору, скажімо, "Іліади" або "Одіссеї" Гомера чи "Дон-Кіхота" Сервантеса. Інший приклад — адаптація англійською мовою роману Е.-Л. Войнич "Овід" для старшокласників, які вивчають цю мову.
Скорочений переклад передбачає: виокремлення лише певних фрагментів, або рівномірне "виключення" другорядних сюжетів, описів, монологів, інших складових тексту, які не впливають на цілісне сприйняття фабули твору. До такого варіанта видання здебільшого вдаються видавці журналів (журнальний варіант значного за обсягом твору), а також укладачі хрестоматій, збірників, антологій.
Підрядковий переклад — це дослівний переклад іншомовного твору на мову видання. Часто до такого способу вдаються ті перекладачі, які не володіють достатньою мірою мовою, якою виданий твір, тому працюють винятково із словником. Підрядник, як проміжний текст між оригіналом і перекладом, дає можливість точно відтворити зміст твору, не враховуючи особливостей його художньої форми. Найчастіше з наданого підрядника майстри поетичного слова готують переклади поетичних творів зарубіжних авторів. Переклад з підрядника буде менш повноцінним, якщо далі над ним працюватиме інший перекладач або й редактор.
Приступаючи до редакційно-видавничої підготовки перекладного твору, редакторові варто, бодай у загальних рисах, ознайомитися з найважливішими проблемними питаннями, які постають перед професійно підготовленим перекладачем щоразу, коли він приступає до виконання чергового замовлення видавництва. Сутність своєрідних "творчих мук" перекладача у пошуку відповідей на такі запитання, на наш погляд, найбільш емко й переконливо передав свого часу англійський теоретик перекладу Теодор Сейворі {Savory Т. The art of translation. — London, 1957). Звичайно ж, над такими запитаннями має постійно задумуватися не лише перекладач, а й редактор. Ось най-типовіші з них: 1. Що головніше в перекладі: слова чи думки першотвору? 2. Переклад має читатися як оригінал чи як переклад? 3. Що має відтворювати переклад: стиль оригіналу, чи стиль перекладача? 4. Який твір має представити перекладач: сучасний оригіналові, чи сучасний перекладачеві? 5. Чи припустимі в перекладі додатки й пропуски? 6. Яким має бути переклад поезії: прозовий чи поетичний? Відповіді на такі запитання не скрізь і не завжди можуть бути однаковими. Тут слід враховувати й епоху, в якій жив і творив автор, і досконале знання перекладачем культури тієї епохи; і рівень розвинутості мови, з якої твір перекладається; і жанр твору; і його нинішній читацький адресат. Безумовним є одне: чим досвідченіші перекладач та редактор, тим оптимальніші й точніші будуть ці відповіді.
- 1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- 2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- 3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- 4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- 5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- 6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- 8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- 9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- 10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- 11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- 12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- 14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- 15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- 16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- 17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- 18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- 19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- 20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- 21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- 22. Лінгвістичні норми редагування.
- 23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- 24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- 25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- 26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- 27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- 28. Норми без макетного і макетного верстання.
- 29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- 30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- 31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- 32. Особливості редагування перекладів.
- 33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- 34. Періодизація розвитку редагування
- 35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- 36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- 38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- 39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- 40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- 41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- 42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- 43. Особливості редагування довідкових текстів.
- 44. Особливості редагування наукової літератури.
- 45. Особливості редагування підручникової літератури.
- 46. Особливості редагування рекламних текстів
- 48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- 49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- 50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- 51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- 52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- 53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- 55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- 57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- 60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.