24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
У тоталітарних суспільствах, в яких використовують будь-яку моністичну теорію редагування, межі втручання редактора в авторський оригінал достатньо широкі, особливо це стосується контролю дотримання політичних норм. У демократичних суспільствах, де застосовують плюралістичні теорії редагування, межі втручання редактора в оригінал значно вужчі й регламентуються законодавством про авторське право.
Оскільки нині Україна належить до числа демократичних суспільств, на її території використовують плюралістичні теорії редагування. Розглядаючи межі втручання редактора в авторський оригінал, зазначимо, що аналогічними чи дуже близькими до застосовуваних в Україні вони є і в інших демократичних державах.
Отож, редактор не може вносити в тексти повідомлень жодних виправлень, оскільки чинне законодавство (наприклад, в Україні ст. 13 Закону "Про авторське право та суміжні права") забороняє це робити. Однак відхилення знижують якість повідомлень, а це веде до зниження прибутку ЗМІ, з чим вони погодитися не можуть. Тому ЗМІ, виходячи зі своїх прав та цілей, просто відмовляються від опублікування повідомлень низької якості (питання про передавання чи непередавання якогось повідомлення в інформаційний простір належить до виключної компетенції лише самого ЗМІ; ст. 36 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"). Звичайно, це суперечить інтересам авторів, метою яких є максимальне розповсюдження своїх повідомлень. Враховуючи сказане, слід визнати, що в плюралістичних теоріях редагування межею втручання редактора в текст є "мовчазний" компроміс, який виникає під час редагування між автором і редактором: редактор не може внести в текст жодного виправлення без згоди автора, проте може відмовити авторові в опублікуванні повідомлення. Іншими словами, межі втручання редактора в авторський текст — це результат компромісу між тим, чи виправляти, і тим, чи публікувати. Укладання "мовчазного" компромісу між редактором та автором проходить у два етапи. На першому етапі умови компромісу визначає редактор: "Або Ви [автор] погоджуєтеся на виправлення і тоді я [редактор] публікуватиму Ваше повідомлення, або, коли Ви не згодні на виправлення, я повідомлення не публікуватиму". На другому етапі умови компромісу визначає вже автор: "Гаразд, я [автор] згоден на Ваші [редактора] виправлення, але тільки в тих межах, які я дозволю". Оскільки автори об'єктивно мають різну кваліфікацію і різну суб'єктивну самооцінку, то вони встановлюють для редакторів різні межі втручання в текст — від максимальних ("Редакторе, виправляйте все, що Ви вважаєте за потрібне!") до мінімальних ("Будь ласка, не виправляйте жодної літери без моєї згоди!"). Звичайно, редактор повинен узгоджувати з автором будь-яке виправлення, навіть найдрібніше (наприклад, така вимога зафіксована в ст. 42 Закону "Про телебачення і радіомовлення"). Це створить в уяві автора позитивний образ редактора і дасть змогу редакторові в майбутньому робити вже інші потрібні й значно істотніші виправлення. Межі втручання редактора в текст повинні бути диференційовані також залежно від того, яким є виправлення: однозначним, неоднозначним чи багатозначним. Так, однозначні й неоднозначні виправлення редакторові доцільно робити відразу, образно кажучи, "ручкою", а от творчі — краще "олівцем. Однозначні виправлення в екстремальних ситуаціях (наприклад, якщо неможливо узгодити їх із автором під час верстання газети) редактор може виконувати навіть самостійно, беручи на себе всю юридичну відповідальність за внесені зміни, а щодо творчих — цього робити не можна ніколи. У тому випадку, коли автор необґрунтовано суперечить внесенню виправлень, редактор завжди може повернутися до укладання компромісу першого етапу, тобто до відмови авторові в опублікуванні повідомлення. Говорячи про межі втручання редактора в текст, слід також згадати й про те, що існують повідомлення, які взагалі заборонено виправляти. До їх числа належать офіційні документи (наприклад, законодавчі акти), твори класиків тощо. Виправляти в таких текстах слід лише дуже грубі помилки, вказавши в примітці, як було написано в оригіналі і хто вніс виправлення.
- 1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- 2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- 3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- 4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- 5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- 6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- 8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- 9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- 10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- 11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- 12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- 14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- 15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- 16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- 17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- 18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- 19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- 20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- 21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- 22. Лінгвістичні норми редагування.
- 23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- 24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- 25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- 26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- 27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- 28. Норми без макетного і макетного верстання.
- 29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- 30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- 31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- 32. Особливості редагування перекладів.
- 33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- 34. Періодизація розвитку редагування
- 35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- 36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- 38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- 39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- 40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- 41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- 42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- 43. Особливості редагування довідкових текстів.
- 44. Особливості редагування наукової літератури.
- 45. Особливості редагування підручникової літератури.
- 46. Особливості редагування рекламних текстів
- 48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- 49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- 50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- 51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- 52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- 53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- 55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- 57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- 60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.