Історія розвитку Становлення музичного мистецтва

Відносно походження музичного мистецтва в 1920 століттях були висунені різні гіпотези, згідно яких витоками мистецтва були інтонації збудженого мовлення (Г. Спенсер), спів птахів та тварин (Ч. Дарвін), ритми роботи первісних людей (К. Бюхер), їх звукові сигнали (К. Штумпф), магічні заклинання (Ж. Комбар'є). В сучасній науці, що спирається на археологічні та етнографічні данні вважається, що музика розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.

Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в період розкладу первісного строю. У цю епоху в міфах різних народів фіксують уяву про музику як могутню силу, що здатна керувати природою, приборкувати тварин та зцілювати людей.

Музична культура рабовласницьких та ранньофеодальних країн стародавнього світу характеризується широкою діяльністю професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь в масових обрядах. Вперше окрім практичної та духовної функції в музики починає відособлюватися естетичні функції – так в Стародавній Греції проводились змагання музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси). Розвиваються різні пісенні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча переважаючою формою залишається усна. Виникають перші музично-естетичні вчення (напр.: у Китаї – Конфуція, у Греції – Піфагора, Платона, Аристотеля, у Римі – Лукрецій Кар). Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності, близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу (магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація використання музики різних видів (в тому числі окремих ладів).