+Том 1 - ПРОБЛЕМАТИКА ЗМІ - 521 стор

Тест для перевірки поточних знань

У ЗМІ музикою традиційно називають:
1. мистецтво дезорганізації музичних звуків, передовсім у часовому (ритм), звуковисотному, тембральному та інших відношеннях;
2. мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовому (ритм), звуковисотному, тембральному та інших відношеннях;
3. мистецтво організації музичних звуків, передовсім філософському, звуковисотному, тембральному та інших відношеннях.
Журналісти, які висвітлюють проблеми культури, впевнені, що:
1. музичним звуком не може бути практично будь-який звук, який має певні акустичні властивості, що відповідають естетиці відповідної епохи та може бути відтвореним при виконанні музики;
2. музичним звуком може бути теоретично будь-який звук, який має певні акустичні властивості, що відповідають естетиці відповідної епохи та може бути відтвореним при виконанні музики;
3. музичним звуком може бути практично будь-який звук, який має певні акустичні властивості, що відповідають естетиці відповідної епохи та може бути відтвореним при виконанні музики.
Журналісти, які висвітлюють проблеми культури, впевнені, що з точки зору класифікації мистецтв, музика є:
1. часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці);
2. просторовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці);
3. зоровим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці).
Ті журналісти, які аналізують проблеми мистецтва, вважають, що з точки зору класифікації мистецтв, музика є:
1. виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі);
2. виконавчим мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі);
3. викривальним мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі).
У мас-медіа поширена думка про те, що з точки зору класифікації мистецтв, музика є:
1. зображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, і архітектурні);
2. незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, і архітектурні);
3. незображальним мистецтвом (зображальні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, і архітектурні).
На думку журналістів, які висвітлюють проблеми культури, музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:
1. зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація);
2. з дією (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація);
3. з образом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація).
На думку журналістів, які висвітлюють проблеми культури, музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:
1. травматичною дією (театральні і кіно- твори),
2. драматичною дією (театральні і кіно- твори),
3. нелегітимною дією (театральні і кіно- твори).
Знайдіть помилку у твердженні: «На думку представників мас-медіа, слід виокремлювати такі соціокультурні функції музики:

гедоністична,
експресивна,
комунікативна,
пізнавальна,
духовно-катарсична,
маніфестаційна,
магічно-сугестивна,
суспільно-організаційна функція.

Журналісти вважають, що гедоністична функція музики обумовлюється здатністю музики приносити слухачам:
1. насолоду,
2. проблему,
3. ризик.
Журналісти вважають, що експресивна функція музики обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні:
1. слабких емоцій та почуттів,
2. несильних емоцій та почуттів,
3. сильних емоцій та почуттів.
Мас-медіа повідомляють про те, що в 17-18 столітті в Європі виникає новий жанр музики:
1. опера,
2. народні пісні,
3. хороводи.
За повідомленнями журналістів, які вивчають проблематику музики, відомо, що опера, ораторія і кантата з’явилися в:
1. Італії,
2. Іспанії,
3. Ірландії.
ЗМІ, повідомляючи про проблеми музики, розповсюджують інформацію про те, що клавірна школа верджиналістів виникла в:
1. Аравії,
2. Англії,
3. Австралії.
Журналісти, які збирають матеріали про проблеми культури, впевнені, що Й. С. Бах – це:
1. нідерландський композитор,
2. німецький живописець,
3. німецький композитор.
На переконання журналістів-дослідників проблем музики, до представників Віденської класичної школи другої половини XVIII ст. належать:
1. Й. Гайдн, В. Моцарт та Л. ван Бетховен;
2. Й. Геббельс, А. Гітлер, Й. Штраус,
3. К. Маркс, Ф. Енгельс, А. Шнітке.
Як вважають журналісти-історики музики, симфонізм – це:
1. спосіб авангардного мислення,
2. метод музичного мислення,
3. прийом симфонії.
За повідомленнями журналістів, які досліджують проблеми музики, у композиторській творчості 19 століття стверджується:
1. романтизм,
2. класицизм,
3. реалізм.
ЗМІ, що висвітлюють проблематику музики, стверджують, що з середини 19 століття виникає жанр:
1. оперети,
2. опери,
3. балету.
За даними журналістів, які висвітлюють проблематику культури, відомо, що в професійній творчості у 19 столітті виділяється самостійна лінія:
1. «важкої» музики,
2. «легкої музики»,
3. шансонної музики.
Журналісти висвітлюють проблеми музики, розповідаючи про представників експресіонізму:
1. К. Дебюссі, частково М. Равеля;
2. А.Шенберг, А.Берг;
3. П. Хіндеміта, частково І. Стравінського;
4. Г. Малера, Р. Штрауса, С. Рахманінова, К. Шимановського.
ЗМІ, розповідаючи про проблеми музики, при визначенні жанру звертають увагу на умови їх побутування, виконання, а також змістовну або конструктивну спрямованість певного:
1. композитора,
2. музичного твору,
3. музичного інструменту.
Театральні критики на шпальтах газет тлумачать теа́тр (від грец. θέατρον — місце видовища) як вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують:
1. актори перед слухачами,
2. сценаристи перед глядачами,
3. актори перед глядачами.
За даними істориків-журналістів, у Давньому Римі актори представляють:
1. вищі шари суспільства,
2. середні шари суспільства,
3. нижчі шари суспільства.
За повідомленнями театральних істориків, які публікують результати своїх досліджень на шпальтах українських видань, за часи Середньовіччя театри не мали великого успіху й тому стали закриватися, а замість них розвивалася творчість бродячих акторів – західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів і:
1. пілігрімів,
2. скоморохів,
3. міністрелей.
За даними театральних критиків та істориків театру, які рідко друкуються в пресі, за часи Середньовіччя особливий інтерес представляли ваганти – співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і:
1. розжалуваних священиків,
2. розбещених студентів,
3. розпустних монахинь.
Як повідомляють у пресі історики театру, у творчості мандрівних акторів Середньовіччя, особливо вагантів, розвивалися переважно:
1. комічні сюжети,
2. сатиричні лінії,
3. драматичні події.
Кінокритики, які виступають у ЗМІ, вважають, що кінематограф (від греч. κινημα, κινηματος — рух і грец. γραφω — писати, зображувати) – це:
1. галузь нелюдської діяльності, що полягає в створенні рухомих зображень;
2. галузь людської діяльності, що полягає в створенні рухомих зображень;
3. галузь людської діяльності, що полягає в руйнуванні рухомих зображень.
Журналісти вважають, що синематограф (від фр. cinematographe, устар.) кінематограф (від греч. κινημα, κινηματος — рух і грец. γραφω — писати, зображувати) – це:
1. тотожні поняття,
2. нетотожні поняття.
3. неспроможні поняття.
На думку журналістів-кінокритиків кінематограф був винайдений у:
1. XXI столітті,
2. XX столітті,
3. XIX столітті.
У мас-медіа розповсюджена думка про те, що кінематограф став украй популярний у:
1. XXI столітті,
2. XX столітті,
3. XIX столітті.
Як вважають журналісти-кінокритики, у поняття кінематографа входять кіномистецтво і:
1. кіноіндустрія (кінопромисловість),
2. кінотехніка,
3. кінотеатри.
Як вважають журналісти-кінокритики, кінематограф:
1. це вид сучасного художнього мистецтва, твори якого створюються за допомогою нерухомих зображень,
2. це вид сучасного монументального мистецтва, твори якого створюються не за допомогою рухомих зображень;
3. це вид сучасного образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою рухомих зображень.
Як вважають журналісти-кінокритики, кіноіндустрія (кінопромисловість) – це:
1. галузь мистецтва, що виробляє кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію, і що демонструє ці твори для глядачів;
2. галузь науки, що виробляє кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію, і що демонструє ці твори для глядачів;
3. галузь економіки, що виробляє кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію, і що демонструє ці твори для глядачів.
Кінокритики, які дописують на сторінках друкованих ЗМІ, вважають, що твори кіномистецтва створюються за допомогою:
1. кінотехніки,
2. кінокритиків,
3. кіноманів.
На думку журналістів, які висвітлюють проблеми кіно, вивченням кінематографа займається наука:
1. кінознавство,
2. кінотеатрознавство,
3. кінотеатромузикознавство.
Кінокритики вважають, що у багатьох країнах кіноіндустрія є значущою галуззю:
1. економіки,
2. мистецтва,
3. освіти.
Журналісти-критики кіно, вважають, що виробництво кінофільмів зосереджене на:
1. студіях звукозапису,
2. кіностудіях,
3. сценічних підмостках.
Фахівці кіно, які іноді висвітлюють проблеми кінематографу, вважають, що перша гнучка світлочутлива негорюча плівка була винайдена російським фотографом:
1. І. Ст. Станіславьским (1878–1881),
2. І. Ст. Болдиревим (1878–1881),
3. І. Ст. Богдановичем (1878–1881).
Фахівці кіно, які іноді висвітлюють проблеми кінематографу, вважають, що перші апарати хронофотографической зйомки були сконструйовані в:
1. 70–х роках XIX століття,
2. 80–х роках XIX століття,
3. 90–х роках XIX століття.
Журналісти-кінокритики до нових кінематографічних шкіл відносять ті, що існують у країнах, у яких кіно:
1. не існувало або не було розвинене до останнього часу,
2. існувало або було розвинене до останнього часу,
3. не існувало або було розвинене до останнього часу.

РОЗДІ 9

СОЦІАЛЬНА Й РЕЛІГІЙНА ПРОБЛЕМАТИКА

Проблемно-жанрові особливості аналізу та підготовки матеріалів з соціальної тематики

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА ЗМІ

Соціальна норма і престиж преси.

Варто визначитися з поняттями «соціальна норма» і «престиж преси».

Згідно зі словником, поняття «соціальна норма» (лат. norma – керівне начало, правило, зразок) – «це засіб соціальної регуляції поведінки індивідів і груп, загальноприйняте правило поведінки, за яким неодмінно стоїть санкція: нагорода або покарання, схвалення або осуд».

Поняття «престиж преси» ми не знайшли в словниках і тому поджаємо власне тлумачення. «Престиж», або «повага», «гідність» – це стан поваги до кого-небудь, чого-небудь. Престиж преси ми розуміємо як повага до преси, гідність і часть преси.

Розгляд єдності двох понять «соціальна норма» і «престиж преси» дає нам можливість розуміти, що повага до преси детермінується (зумовлюється) тим, що вона виступає у суспільстві як соціальний регулятор поведінки індивідів, загальноприйняте правило поведінки, за яким стоять санкції.

Содержание