Прихід звуку

Ще до початку XX століття Томас Едісон намагався синхронізувати кінескоп з фонографом, але потерпів невдачу. Проте згодом Уїльям Діксон співавтор Едісона стверджував, що йому вже 1889 року вдалося створити кинетофонограф – прилад, що відтворював звук і зображення одночасно. Проте не існує ніяких доказів, підтверджуючих його слова.

У ранній період кінематографа, звукове кіно намагалися створити в безлічі країн, але зіткнулися з двома основними проблемами: трудність в синхронізації зображення і звуку і недостатня гучність останнього. Перша проблема була вирішена шляхом запису і звуку, і зображення на одному і тому ж носієві, але для вирішення другої проблеми був потрібний винахід підсилювача низької частоти, що відбулося лише 1912 року, коли кіномова розвинулася настільки, що відсутність звуку вже не сприймалася як серйозний недолік.

У результаті патент на ту систему звукового кінематографа, яка згодом зробила звукову революцію, був отриманий в 1919 році, але кінокомпанії не обернули ніякої уваги на можливість кіно заговорити, бажаючи уникнути дорожчання вартості виробництва і прокату кінофільмів і втрати іншомовних ринків. Поки 1925 року компанія Warner Brothers, що знаходилася на межі банкрутства, не вклалася в ризикований звуковий проект.

Вже 1926 року Warner Brothers випустила декілька звукових фільмів, що складаються в основному з музичних номерів, але особливого успіху у глядачів вони не мали. Успіх прийшов тільки з фільмом "Співак джазу", в якому окрім музичних номерів Ела Джолсона були присутні і його короткі репліки. 6 жовтня 1927 року – день прем'єри "Співака Джазу" – прийнято рахувати вдень народження звукового кіно.