Театри Європи

Величезний вплив на розвиток європейського театрального мистецтва мав давньогрецький театр, який з'явився у давньогрецьких містах-державах уже 5 ст. до н. е. Театральні вистави Стародавньої Греції були всенародним святом, на гігантських амфітеатрах, під відкритим небом збиралися десятки тисяч глядачів. Крім професійних акторів, подання розігрувалося самими громадянами – учасниками хору. У трагедіях Есхіла, Софокла, Еврипіда створювалися образи легендарних героїв і богів, затверджувалися норми моралі, відстоювалися ті або інші соціально-політичні ідеали. У комедіях Аристофана гостро висміювалися пороки, відбивалася соціальна й політична боротьба в античному суспільстві. Комічні сценки з життя нижчих прошарків міста й села зображував мім, який, виникнувши в 5 в. до н. е. як народний театр імпровізації, пізніше поширився в країнах Близького Сходу й Римі, створив свою літературну драматургію.

У давньоримському театрі (драматурги Плавт, Теренцій, Сенека й ін.) розвилася постановочна сторона спектаклів, театральна техніка, змінився тип сцени, виникли нові види вистав, у тому числі музично-танцювальне видовище на міфологічні сюжети – пантомім, що, досягши розквіту в епоху імперії, залишався аж до 5 ст. переважним театральним жанром. У той же час статус театрального мистецтва поступово знижувався. Основний акцент у них переносився на видовищність. Театральні вистави замінялися гладіаторськими боями, що проходили в Колізеї й інших театральних будинках. Тут же влаштовувалися і більш криваві видовища – масове полювання, єдиноборства зі звіром, публічне розтерзання дикими звірами беззбройних людей (головним чином, засуджених злочинців). Активно розвивалися циркові ігри – змагання колісниць, кулачні бої й ін. Театр втрачає свій сакральний характер, і актори представляють нижчі шари суспільства.

У Середньовічній Європі боротьба християнства з пережитками язичества і його ритуалів торкнулася і театрального мистецтва. Світські театри були закриті, актори піддавалися жорстоким переслідуванням, відлучалися від церкви й підпадали під санкції інквізиції. Незважаючи на тиск церкви, театральне мистецтво розвивалося у творчості бродячих акторів – західноєвропейських гістрионів, жонглерів, та Руських блазнів і скоморохів. Характерним для ранніх форм театру був принцип узагальненого показу людини, шукалося не індивідуально-різне, а загальне, що вело до появи постійних типів-масок. Особливий інтерес представляли ваганти – співці-сказителі із середовища недоучених семінаристів і розжалуваних священиків. У творчості мандрівних акторів, і особливо вагантів, розвивалася переважно сатирична лінія, опозиційна офіційної ідеології.

Культура Ренесансу відродила традиції античного театру, поєднавши їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак професійного – виникають постійні акторські товариства (наприклад Шекспірівський "глобус") та приватні антрепризи. В Італії у XVI столітті народжується комедія дель арте з постійними ролями-масками, що успадковує традиції Римської доби, паралельно розвивається жанр трагедії (Тріссіно, Грото), перші творці якої орієнтувались на трагедії Софокла та Евріпіда. Визначних висот мистецтво театру в Англії (Вільям Шекспір) та Іспанії (Лопе де Вега, Мігель де Сервантес). На рубежі 16–17 століть як окремий вид театру виокремлюється опера.

З поширенням класицизму, суспільним ґрунтом якого стало зміцнення абсолютистських режимів у ряді європейських країн 17 ст., завданням театру стало створення образа героя, що опиняється у протиріччі між власним почуттям і обов'язком, яке вирішується на користь обов'язку. Принципи класицизму знайшли яскраве втілення у трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедіях Ж. Б. Мольєра, сатирі Н. Буало.

Кинематограф (від греч. κινημα, κινηματος – рух і грец. γραφω – писати, зображувати) – галузь людської діяльності, що полягає в створенні рухомих зображень. Іноді також згадується як синематограф (від фр. cinematographe, устар.) і кінематография. Кінематограф був винайдений в XIX столітті і став украй популярний в XX столітті. У поняття кінематографа входять кіномистецтво  вид сучасного образотворчого мистецтва, твори якого створюються за допомогою рухомих зображень, і кіноіндустрія (кінопромисловість) – галузь економіки, що проводить кінофільми, спецефекти для кінофільмів, мультиплікацію, і що демонструє ці твори для глядачів. Твори кіномистецтва створюються за допомогою кінотехніки. Вивченням кінематографа займається наука кінознавство.

Вплив кінематографа на культуру і мистецтво безперечний, висловлюються навіть припущення про значущість впливу кінематографа на політику і економіку. У багатьох країнах кіноіндустрія є значущою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджене на кіностудіях. Фільми демонструються в кінотеатрах, по телебаченню, розповсюджуються «на відео» у формі відеокасет і відеодисків.