Співвідношення сторін екрану

Співвідношення ширини і висоти кадру (англ. aspect ratio) – найважливіше поняття в кінематографі. Протягом більшої частини історії кінематографа відношення горизонтальною до вертикальної сторони кадру приблизно 4:3 (4 одиниці завширшки до 3 одиниць у висоту; іноді ще записується як 1,33:1 або просто 1,33) – що склалося ще в часи Едісона і Люмьеров через достатні випадкові причини, хоча і близьке до найпоширенішого формату полотна в живописі. Це ж відношення було перейняте і телебаченням. Річ у тому, що поле зору людини має співвідношення зовсім не 4:3. Адже у людини 2 очі, розташованих на одній горизонтальній лінії – отже, поле зору людини ширше і наближається до співвідношення 2:1. Тому, при виникненні сильної конкуренції з боку телебачення кіно почало активно звертатися до широкого екрану, в якому поступово утвердились два основні формати: 2,35:1 (тобто приблизно 7:3) і 2,2:1. Існують експериментальні фільми з іншим співвідношенням (наприклад, кругова панорама з оглядом 360°).

Проте широкоекранне кіно ніяк не могло претендувати на загальне застосування, оскільки воно підходить для масштабних епічних композицій, але у жодному випадку для камерного психологічного кіно (не тільки із загальноестетичних міркувань, але з елементарної обставини, що на ізольованому крупному плані людської особи при широкоекранній зйомці приблизно дві третини кадру залишаються незаповненими). У той же час, і класичне співвідношення 4:3 не завжди є виграшним, і як тільки виник сам по собі питання про зміну всій технології кінопроцесу, кінематограф почав тяжіти до співвідношення сторін близькому до золотого перетину (це приблизно 1,62:1). У результаті з'явився формат 5:3 (1,66:1), на який досить швидко перейшло західноєвропейське кіно; у США ж почав домінувати формат, проміжний між європейським і широким, – 1,85:1.

Зміна формату кадру, по-перше, дозволила органічніше використовувати закладений в кінематографі образотворчий потенціал, а по-друге, само по собі наявність декількох форматів дала кінематографістам можливість вибрати той з них, який найбільш адекватний поставленому художньому завданню, що сприяло як збільшення естетичної якості середньостатистичного фільму, так і зростанню авторської свободи.