Формування сприятливого зовнішнього середовища

Для забезпечення стабільного внутрішнього розвитку України необхідні сприятливі зовнішні умови. На сьогодні складається унікальна ситуація, коли на світовому і європейському рівнях обговорюються й формуються нові системи, моделі та архітектури, що в майбутньому визначатимуть основні засади і принципи міжнародного та континентального співробітництва.

Причиною такого переформатування стали останні процеси у світовій економіці та політиці, які продемонстрували обмежену здатність наявних систем безпеки (ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, СНД) ефективно реагувати на нові глобальні й регіональні виклики та загрози. Всі ці організації не тільки конкурують між собою і зорієнтовані на конфронтацію, а й розвиваються за стандартними законами механіки, коли збільшення елементів системи з різними рівнями надійності призводить до зниження стійкості всієї структури.

Для нашої країни сучасні трансформації на глобальному і європейському рівнях актуальні у двох вимірах – зовнішньої та внутрішньої політики, що взаємопов’язані і обумовлюються необхідністю формувати на основі активної взаємодії з діючими системами гарантії безпеки України. Наша держава особливо зацікавлена в тому, аби було враховано її інтереси в майбутній міжнародно-правовій системі, яка створюється навколо реформованої ООН та G-20, а також включено її саму у світовий військово-політичний та економічний простір як повноправного суб’єкта, а в ідеалі – і як одного з лідерів цих процесів.

Україна має всі об’єктивні передумови і незаперечні переваги для того, щоб посісти належне їй по праву місце впливового регіонального гравця/лідера. Зокрема це її потужний коопераційний і коаліційний потенціал, що охоплює вигідне геополітичне розташування у центрі Європи та слов’янського світу, потужні запаси природних і мінеральних ресурсів, статус комунікаційного вузла Євразії, ємний внутрішній ринок, високий рівень освіти і виробничої культури населення, конкурентоспроможний рівень розвитку фундаментальних наук і деяких унікальних високотехнологічних виробництв, зокрема у сфері освоєння космосу, кооперативну аграрну культуру, адекватну інфраструктуру тощо.

Водночас набір стратегій зовнішньої політики України зведений на сьогодні до таких варіантів: 1) євроатлантизм (орієнтація на США і НАТО з можливим подальшим приєднанням до ЄС); 2) проєвропейська стратегія (пріоритет інтеграції в ЄС); 3) опора на власні сили; 4) проросійська політика. Але все це не відповідає повною мірою ані запропонованим вище цілям внутрішнього розвитку, ані характеристикам міжнародного оточення, ані реальним і потенційним ресурсам нашої держави.

ПОЛІТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА