20.2.2. Редагування творів класичної літератури

Принциповими тут є кілька позицій:

1. З'ясування джерел текстів.

2. Вироблення прийнятної орфографії та пунктуації текстів.

Щодо джерел тексту. Готуючи до друку твори класичної літератури, солідний видавець завжди прагне взяти в основу такі тексти, які не викликають сумнівів з приводу їх автентичності, попередніх цензурних втручань, механічнихскорочень чи й свідомих спотворень тексту попередніми видавцями — здебільшого це робилося з ідеологічних причин. Найнадійніші, звичайно, є автографи самого автора — первинні оригінали або підготовлені й виправлені ним верстки. За ними йдуть авторизовані примірники, виконані іншою людиною, на яких є сліди авторської правки. Ще одне переконливе джерело — журнальні чи газетні публікації творів автора, що побачили світ за життя автора. Всі інші видання мають викликати в редактора професійне чуття недовіри.

Класичним прикладом об'єктивно викликаної недовіри редактора до тексту може слугувати неоднакове звучання деяких творів Тараса Шевченка у різних виданнях його "Кобзаря". Так, протягом усіх підрадянських років у програмному "Заповіті" друкувалася фраза, яка з глибоко віруючого зробила автора завзятим богоборцем і атеїстом:

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... А до того -

Я не знаю Бога.

У лейпцизькому ж виданні позацензурних віршів Шевченка, здійснених 1859 року, ця строфа звучить інакше:

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... А до того

Поховайте та вставайте...

Коментуючи такі грубі втручання до текстів Тараса Шевченка, які з ідеологічних міркувань робилися і за життя, і після смерті автора, дослідник його творчості Іван Огієнко так коментує нанесену редакторами шкоду: "Оригінал Шевченків за лейпцизьким виданням і логічний, і віршово витриманий. Безумовно, хтось пізніше навмисне вставив "я не знаю Бога", і тим зіпсував і будову вірша, і Шевченкову ідеологію, роблячи з нього атеїста".

У цьому контексті так слід сприймати і фразу "комуністична радосте моя ", яку ніколи не писав видатний український поет-шістдесятник Василь Симоненко, але яка ще й досі "гуляє" в сучасних виданнях, здійснених безвідповідальними і байдужими до текстів класичної літератури редакторами і видавцями.

Орфографія та пунктуація текстів. Ця проблема набула особливої гостроти для українського книговидання на початку 90-х років минулого століття, коли видавництва різних форм власності навперебій стали продукувати твори десятків раніше заборонених тоталітарним режимом українських авторів. Після "золотої ери препринтів", яка тривала недовго, але яка встигла буквально завалити книжковий ринок значною кількістю перевиданих фото-типним способом (без будь-якого втручання в текст) видань, до видавців поступово приходило розуміння необхідності приведення таких текстів до певних літературних І мовних норм.

Що правити, а що залишати без змін? — ось запитання, які виникали в редакторів щоразу, як тільки вони бралися за перевидання творів, що побачили світ у 20-30-х роках минулого століття в Україні. Ще більше проблем виникало з діаспорними перевиданнями, де в основу брався не лише репресований у 20-х роках більшовицькою владою "скрипниківський" правопис, а й багато інших мовних нововведень.

У цій ситуації правильно робили ті редактори, які приводили текст таких книг у відповідність із сучасним правописом, одночасно зберігаючи лексичні, морфологічні та фонетичні особливості мови автора. Беззастережному виправленню слід піддавати друкарські помилки. У випадках різночитання, строкатості, різнобою лексичних форм перевага, безумовно, має надаватися літературній нормі.

Якщо видання не академічне, а розраховане на масову аудиторію, важливо уникати правописних анахронізмів. Зокрема застарілих форм на зразок нарід, ріжний, жадних, манастир. Осучаснюються також і такі форми слів, як ап~ тикар, голосования, інженірний архив.

Узгоджуючи із сучасними правописними нормами пунктуацію книги, редактор, однак, має подбати про збереження індивідуального характеру авторського синтаксису.

20.2.3. Редагування творів сучасних письменників. У цьому блоці видань завдання редактора може виявитися дещо простішим. Надто ж тоді, коли автор наполягає практично не втручатися в текст. Із ствердженням ринкових засад у розвитку сучасної видавничої справи, коли менш талановиті, але амбітні і "пробивні" щодо фінансового забезпечення видання автори дедалі частіше стали з'являтися у видавництвах, це явище набуває загрозливого характеру. У таких випадках, остерігаючись втратити вигідного з фінансової точки зору замовника і з метою убезпечення своєї доброї репутації, видавництво пропонує такому авторові компроміс: на звороті титульної сторінки проставляє фразу "Видається в авторській редакції".

Однак серйозний видавець не стане формувати свій редакційний портфель саме з таких авторів. У більшості випадків редактор знаходить розуміння з автором. Своїми толерантними і водночас професійними зауваженнями й порадами він таки переконує автора в необхідності редакторського опрацювання оригіналу.

Тема № 21