26.4. Шляхи зниження собівартості видавничої продукції

Зважаючи на несприятливе законодавче поле, що склалося в нашій державі для видавничо-поліграфічної галузі, коли не вмотивований податковий тиск на друковане слово різко підвищує його собівартість, а також на низьку платоспроможність населення, перед видавцем постійно стоїть проблема своєчасної реалізації випущеного видання. Нерідко наклад гарної і потрібної книги просто «залягає» на складі через його високу відпускну ціну.

Ось чому, складаючи кошторис на майбутнє видання, видавець змушений буквально через мікроскоп розглядати кожну статтю витрат, аби не допустити її збільшення. Нерідко доводиться свідомо «урізати» такі статті, аби вкластися у визначену спонсором суму (у випадках, коли йдеться про замовне видання), або зменшити загальну суму можливих витрат (коли йдеться про самоокупне тиражне видання, що випускається власним коштом).

Яким же чином можна знизити собівартість видавничої продукції.

Розглянемо такі можливості за основними блоками витрат.

Гонорар. Це перша стаття витрат, яка часто піддається різкому зрізанню. Проте, якщо раніше видавці робили це легко, ставлячи автора перед фактом: або книга виходить як безгонорарна,або не виходить зовсім, то сьогодні ситуація різко змінилася.

Період репринтних і всіляких інших перевидань, переважно зарубіжних бестселерів, виданих у колишньому Радянському Союзі до 1973 року без оглядки на необхідність охорони інтелектуальної власності (часу підписання цією країною Женевської конвенції з авторського права), вже безповоротно минув. Нині серед видавців почалася вже боротьба за автора. Особливо якщо це автор підручника або навчального посібника з нормативного предмета для школи, технікуму чи вищого навчального закладу (саме цей вид видань за тематичним розділом у нашій державі вже став для видавців прибутковим). Тому спроба зменшити цю статтю видається нині нереально. Тим більше, що угоди на право видання багато видавництв укладає з авторами ще до складання кошторис.

Може дещо постраждати художнє оформлення — заміть чотирьох кольорів видавець змушений буде перейти, скажімо, на два. Задуманий раніше блок кольорових ілюстрацій всередині книги також переходить в розряд чорно-білих. Можна дещо зекономити й на задуманих раніше ілюстрованих форзацах.

Загальновидавничі витрати. Тут є значний резерв зниження собівартості одного обліково-видавішчого аркуша. На початковому етапі своєї діяльності така економія може бути на преміях, відрядженнях, транспортних витратах. Надто обережно доведеться ставитися до ідеї співробітників щодо розширення штату чи підвищення зарплатні. Інколи видавці змушені пожертвувати комфортом за рахунок здачі частини своїх приміщень в оренду, потіснивши окремі підрозділи.

Збільшують витрати в цьому блоці різноманітні порушення редакційного процесу, що нерідко призводить до повторного набору оригіналу, додаткових правок, а у випадку виявленої помилки з вини видавництва на етапі підписання сигнального примірника до друку — й до передруку аркуша чи переробки обкладинки. За все це доведеться виплачувати додаткові кошти, які згодом «ляжуть» на собівартість.

Поліграфічні витрати. Приватизаційні процеси в поліграфічній галузі спонукали до появи цілого ряду нових, великих і малих, друкарень, оснащених новою технікою. Видавець, таким чином, має можливість вибору. І хоча такі тенденції ущільнення ринку поліграфічних послуг поки що не призвели до відчутного зниження цін у цьому сегменті, видавець нині постав у кращих умовах: він має можливість вибору.Іншими словами, користуючись термінологією ринку, може поторгуватися з поліграфістами. Принцип — якщо за меншу ціну не виконаєте це замовлення, я знайду іншу друкарню — у більшості випадків спрацьовує. Як засвідчує практика, маловідомий, але знаючий свою справу директор видавництва може «збити» таку ціну поліграфічних послуг до 30-40 відсотків. Проте, це свідчить про несерйозність деяких поліграфістів, які свідомо завищують свій кошторис в надії, що замовник грошовитий і відразу підпише її.

Що ж до другого блоку поліграфічних витрат, то ринок нині більше вирівняв ціни на основні види паперу та Інших матеріалів. Реальність таких цін, запропонованих друкарнею, легко перевірити за прайсами основних постачальників, які періодично вміщуються у фахових виданнях. Проте зекономити й тут можна. Але доведеться свідомо йти на спрощення видання з точки зору поліграфічного виконання та заміни раніше вибраних матеріалів на матеріали нижчої якості і, відповідно, меншої ціни. Для прикладу, замість офсетного паперу №1 доведеться змиритися з друкарським або й газетним (цією практикою користуються й сьогодні деякі видавці, виготовляючи яскраву чотирикольорову оправу, але вкладаючи в неї книжковий блок із газетного паперу, який через певний час ще більше потемніє і стане важким для сприйняття тексту. Це особливо недопустимо у випадках з друком навчальної літератури для школярів та студентів). Далі: оправа замінюється на обкладинку. Якщо планувалася суперобкладинка, перед необхідністю зменшити суму калькуляції від неї доведеться також відмовитися.

Маркетингові витрати. Ця стаття витрат у крайньому випадку може бути зведена до мінімуму, а на окремі видання й повністю вилучена з кошторису.

Урізуючи, таким чином, статті витрат, видавець, одначе, має пам'ятати, що все це неминуче призведе до спрощення зовнішнього вигляду і внутрішньої конструкції видання. У випадку із замовними виданнями це навіть вигідно (адже вдається вкластися в запропоновану замовником суму). У випадку, якщо це видання власне, розраховане на самоокупність, слід добре подумати, яким воно виглядатиме на книжкових розкладках.