14.1. Термінологічні та творчі начала

Первісне розуміння сутності терміна редагування можна осягнути, заглибившись у його етимологію. Латинське redactus дослівно означає приводити в порядок. Французьке redaction складається з двох слів: лат. red — знову і actio – дія. Отож, спрощено тлумачити це поняття можна як повторну дію з метою удосконалення, впорядкування після уже кимсь або власноруч зробленого.

Складніше з науковим тлумаченням. Напевне, жодному іншому терміну з видавничої справи не "повезло" так на розмаїтість визначень (часом таких, що заперечують одне одного) як редагуванню. Особливо строкатою така розмаїтість виглядає з праць вітчизняних дослідників теорії редагування.

Найтиповіші приклади наукової інтерпретації редагування можна навести такі: "сфера суспільно-політичної й ідеологічної праці", "вид інтелектуального випробування рукопису", "аналіз твору", "діяльність, пов'язана з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві", "критичний аналіз твору з партійних, спеціальних чи видавничих позицій", "приведення (тексту) у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами", "остаточне опрацювання тексту перед здачею до складання з позиції сприймання".

Кожне з таких визначень, звичайно, має право на існування. Однак воно лише частково, а то й опосередковано, торкається глибини розуміння цього поняття, але аж ніяк не віддзеркалює його сповна. Пояснення цьому криється в кількох площинах.

По-перше, редагування є поняття багатоаспектне: це і різновид професійної діяльності, й система професійних дій виконавця, залученого до цього процесу; це і творчість, і послідовне виконання рутинних операцій, спрямованих на удосконалення того чи іншого твору журналістики чи книговидання.

По-друге, змістове наповнення цього терміна змінювалося залежно від цілей і завдань, які ставилися перед учасниками редакційно-видавничого процесу. В умовах тоталітарного суспільства процес редагування однозначно тлумачився як складова відповідальної партійно-ідеологічної роботи. Сутність її зводилася переважно до максимального наповнення і вивірення в текстах цитат партійних вождів, інших ідеологічних та правописних норм, ретельного стеження за недопущенням крамольних, з точки зору режиму, фактів і суджень. Творчі аспекти редагування або недооцінювалися, або просто ігнорувалися. Натомість у західному світі, де віддавна толеруються демократичні цінності, редагування нерідко порівнюється з мистецтвом.

Виходячи із досягнутого рівня розвитку сучасної української та зарубіжної редакційно-видавничої справи, поняття редагування, на нашу думку, слід розглядати в ширшому і вужчому значеннях.

У широкому розумінні. Редагування — це вид професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до друку різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах засобів масової інформації, книговидання та кінематографії.

У вузькому розумінні. Редагування — це складова редакційно-видавничого процесу, який передбачає послідовне виконання редактором низки організаційних, творчих та технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту і форми призначеного для друку (передачі в ефір) твору, приведення його у відповідність із загальноприйнятими в суспільстві вимогами і правилами.

Останнє визначення цілком коректно і ненав'язливо може спонукати до розстановки давноочікуваних акцентів у цілком надуманих, на нашу думку, дискусіях щодо так званої революції в теорії і практиці редагування, що сталася буцімто останнім часом. У запалі перевернути усталену піраміду, на якій століттями базувався досвід кращих українських і зарубіжних редакторів та видавців (незалежно від того, яке перо було в їхніх руках: гусяче, кулькове чи електронне) щодо творення непроминальних друкарських шедеврів, деякі дослідники нової генерації прагнуть формалізувати процес редагування в суворих рамках дотримання редактором різноманітних норм, вихолостивши з цього процесу високий чин творчості. Так, за одним із наукових експериментів уже доведено, що в редагуванні є лише 20 відсотків процесів, які можна назвати творчими, а 80 — нетворчі, або нормативні виправлення.

На результати такого експерименту (відразу скажемо, сумнівної якості), можна було б і не звертати увагу, якби за цим не йшли глобальніші висновки його автора: необхідність внесення відповідних змін до навчальних програм, за якими готуються редактори-видавці: зменшити кількість "творчих" дисциплін, натомість, збільшити кількість "інженерних"...

Можна лише уявити, який редактор виходитиме зі стін університету чи друкарської академії після перекроювання навчальних програм у бік зменшення й до того незначної кількості дисциплін, які творять Особистість, Професіонала, Патріота. Гадаємо, що це буде редактор грамотний, з високою виконавською дисципліною, але байдужий. Такому найлегше давати "зверху" вказівки, під яким кутом зору редагувати тексти, які акценти розставляти, в який напрямок спрямувати критичне начало, який відеоряд підібрати для маніпулювання громадською думкою тощо.

Чи не звідси починається і спрощений, а відтак хибний, підхід до оцінки сутнісного наповнення професії редактора-видавця? У середовищі батьків абітурієнтів, та й самих студентів-журналістів не раз доводилося чути такі оціночні сентенції: відділення редагування не може навіть конкурувати з журналістикою тому, що після його закінчення доведеться все життя порпатися в чужих текстах, розставляючи крапки і коми.

Спроби формалізувати творчість (письменника, журналіста, редактора, митця взагалі), поділити і полічити "творчі й нетворчі операції" робилися неодноразово. Але вони щоразу зазнавали невдачі. З тієї простої причини, що в подібних підрахунках ігнорується Особистість, нівелюються критерії Творчості. Адже один і той же текст у результаті опрацювання, скажімо, двома різними редакторами може вийти цілком відмінний. В одному будуть ретельно виправлені практично всі помилки, уніфіковані усі його складові, логічною і вмотивованою вийде структура, а виклад матеріалу не зачепить "за живе" нікого; читач відкладе його вбік після прочитання кількох абзаців чи сторінок. В іншому — той же матеріал виблискуватиме, викликатиме асоціації, спонукатиме думати. У першому випадку текст готував до друку "інженерний" редактор, який, як машина, сліпо слідував нормам, у другому — "творчий", бо працював з отим алмазним різцем, який, за влучним виразом американця Гарольда Росса, рафінує, шліфує, зачищає тріщини, виявляє й лікує хвороби у матеріалі, перетворюючи таким чином камінь у коштовність.

Крім того, співвідношення творчих і нетворчих начал у редагуванні залежатиме також і від виду видання, читацького призначення, рівня підготовленості автора — особистість він чи примітивний компілятор або графоман.