15.2.2. Характеристики шрифту

Загальні характеристики. Пропорції. Вага й «насиченість» шрифту – змінюється від тонкого й витонченого до жирного й грубого, у проміжку між якими знаходяться всі інші відтінки. «Заповнювання» символу – від вільної й розрідженої до щільної й компактної. Співвідношення між висотою малої літери й довжиною верхнього й нижнього виступаючого елемента, а також між висотою рядкових і прописних букв. Літери, що мають невеликий фізичний розмір вічка (наприклад, шрифти з кеглем 10 пт, що виглядають меншими, чим інші шрифти з цим же кеглем) часто виглядають так тому, що мають невеликий розмір тіла літери, але великі розміри верхніх і нижнього виступаючих елементів. Для інших шрифтів має місце зворотний ефект: великі розміри тіла літери і компактні виносні елементи.

Наплив. У штрихах, що утворять округлі форми символу, найтовстіша частина називається напливом. Він використовується для опису положення осі овального елементу. Вісь може бути похилою чи вертикальною. Букви з похилою віссю овального елементу виглядають більш рукописними і менш «механічними» або гравірованими, чим букви з вертикальною віссю.

Зарубки. Шрифт може мати, а може не мати зарубок. Величина зарубок стосовно основного штриха букви може бути різною.

Класифікація шрифтів. Відповідно до прийнятих угод, більшість шрифтів поєднуються в групи, часто у відповідності до історії їх створення. Російський стандарт ГОСТ 3489.1-71 «Шрифти типографські» визначає шість основних груп шрифтів. Британський стандарт BS 2961:1967 визначає вісім груп шрифтів. Часто використовується і «традиційна» номенклатура, що застосовувалася до появи стандарту.

Готичні шрифти використовувалися при виробництві перших книг (у 50-х рр. XV ст., у Німеччині). Перші романські шрифти («roman») були отримані через 20 років в Італії. Друкар із Венеції Ніколаус Йенсен скопіював їх з італійських рукописів XV ст.

Антиквенні венеціанські шрифти (Humanist (Venetian)). Антиквенними називається група шрифтів, що мають зарубки. Характерним представником і «родоначальником» цієї групи були шрифти Humanist, що були схожі на елегантні рукописні і мали похилий натиск, що додавало їм каліграфічного накреслення. Їхня відмітна ознака — похила риска букви «е», що відтворює відповідну букву з рукописів того часу.

Шрифти старого стилю (Garalde (Old Face)). Захоплення шрифтами Humanist виявилося досить нетривалим. Через 25 років після Йенсена друкар Альд Мануцій з Венеції запропонував нову серію шрифтів, що дозволяли досягти істотної економії при наборі без утрати для чіткості, а літери були більш правильними й твердими. Нова розробка домінувала в типографській справі протягом наступних двох століть. Шрифти Garalde менш каліграфічні за своїм виглядом, чим шрифти Humanist, і в них повернута горизонтальність поперечини в букві «е». Вони також мають похилу вісь овалу і досить економічні. Вони мають невелике вічко рядкових знаків, але дуже елегантний дизайн. Це класичні книжкові шрифти. Шрифти Garalde зустрічаються в багатьох варіантах, що відбивають різні національні й культурні особливості, придбані після первісної своєї появи. Сучасні розробки, звичайно, були створені машинним способом; більшість із них були створені на початку 30-х років XX ст.

Шрифти перехідного стилю (Transitional). У середині XVIII ст. вплив гравіювання в техніці письма й типографської справі став більш відчутним. Гравіровані мідні літери додавали регулярний і механічний вигляд текстові; ця тенденція сприяла багатьом нововведенням у металевому наборі того часу. Це була «епоха раціоналізму», коли перевага віддавалася однорідності й симетрії. У той же час, ряд досягнень у техніці друку й поява більш гладкого папера привели до появи більш тонких штрихів і більш вишуканого контрасту основних і сполучних елементів літер. Шрифти перехідного стилю відрізняють більш вертикальна вісь овалу. Для них допускається більший контраст. Зарубки як і раніше використовуються закруглені.

Шрифти нового стилю (Didone (Modern)). Тенденція до однорідності, механічного характеру й симетрії, що панує на протязі усього XVIII ст., досягла своєї кульмінації на початку XIX ст. і сприяла появі високооднорідних, високоструктурованих шрифтів. Шрифти нового стилю мають абсолютно вертикальну вісь овалів, горизонтальні зарубки і різкий контраст між основними й сполучними штрихами.

Брускові шрифти (Slab-serif (Egyptian)). Промислова революція й пожвавлення комерційної діяльності, якою вона супроводжувалася, сприяли появі в типографській справі нової моди, що була властива вікторіанській епосі — кричущі й важкі шрифти. Перші, ранні версії шрифтів – шрифти Didone (Modern) із сміливим накресленням (1810-і роки). Для цих шрифтів характерні лінійні зарубки як із дужками, так і без. Деякі з цих шрифтів були використані в якості складальних, особливо Clarendon, перший шрифт, розроблений і використовуваний у якості жирного (1845).

Гротески - шрифти без зарубок (Lineale (Sans Serif)). Шрифти без зарубок уперше з'явилися в 1820-х роках і швидко завоювали гідне місце в арсеналі шрифтів. Складальні шрифти з'явилися пізніше.

Стандарт BS 2961 передбачає чотири категорії.

Grotesque характерний для початку XIX ст. Вони були закритими, щільними і зазнавали критики за свою «гротескність» естетами того часу. Їх іноді називали Gothic, за аналогією з відродженими до цього моменту шрифтами Gothic.

Шрифти, названі Новими гротесками (Neo-Grotesque), є більш сучасними, їхні літери більш відкриті й закруглені, усі штрихи мають однакову товщину й однолінійне накреслення.

Шрифти групи геометричних гротесків (Geometries) відносяться до категорії, у якій літери без зарубок формуються з простих геометричних фігур, наприклад, окружностей або прямокутників. Вони мають дизайн, характерний для початку XX ст.

Категорія шрифтів, що відносяться до гуманістичних гротесків (Humanist), заснована на пропорціях, властивих рядковим літерам шрифтів Humanist і Garalde. Для них характерний також деякий контраст штрихів і вигляд, що нагадує шрифти із зарубками.

Рукописні (Script). Рукописні шрифти імітують курсивне накреслення.

Декоративні шрифти поза класифікаціями (Graphic). Ці шрифти відрізняються від рукописних більш вигадливим накресленням, що має скоріш мальований характер.

Усі інші шрифти відповідно до даної схеми класифікації представляються як гібриди основних шрифтів. Більшість із них мають нові дизайнерські рішення, викликані застосуванням цифрових технологій, сканування й можливостей електронної обробки й поліпшення вигляду символів.