logo
Лекції

19.1. Наукові видання

Наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. Такі видання одночасно виконують кілька функцій: підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених; стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці; закріплення результатів наукового пізнання; передачі знань наступним поколінням і групам споживачів.

Окрім видань, що мають у своїй змістовій основі результати означених досліджень, до цього блоку також належать науково підготовлені до друку пам'ятки культури та історичні документи. Прикладом таких видань можуть слугувати томи міжвидавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, — "Літературні пам'ятки України", "Пам'ятки історичної думки України".

Важливо напочатку окреслити й засвоїти типологічний ряд наукових видань, складники якого мають свою струк­туру, обсяг та принципи творення. Отож, за характером інформації наукові видання поділяємо на такі види:

Практика редагування такого виду літератури виокре­мила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор осо­бливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий.

19.1.1. Ознайомлювальний аспект. Під час першого читання оригіналу редакторові важ­ливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не ви­пускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи ре­дакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме:

На цьому етапі редактор може виявити, що принесене автором "наукове відкриття" вже давно відкрите його по­передниками; що тема лише окреслена, але сповна не роз­роблена; що адресована, скажімо, аспірантам і викладачам книга нічого нового їм не дасть, оскільки базується на за­старілому, скомпільованому з чужих тестів, матеріалі; що значна частина розділів чи підрозділів запозичена з якихось Інтернет-сайтів тощо.

Постановка і пошук відповідей на зазначені питання саме в такій площині показує, яким серйозним набором кваліфікаційних характеристик має володіти редактор наукового видання.

19.1.2. Структурний аспект. Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу редакторові визначити "плюси" й "мінуси" структурної його побудови.

Багаторічна редакторська практика автора цих рядків засвідчує, як багато подається до видавництв авторських оригіналів з претензією на серйозні наукові монографії, які з боку організації викладу матеріалу не витримують ніякої критики. Розділи таких "монографій" складають здебільшого окремі шматки чорнового лабораторного або архівного матеріалу, неоковирно "зшиті" логічно невмотивованими містками чи відступами. Пояснення цього поширеного й досі в нашій науці явища лежить у кількох площинах: невміння автора логічно мислити, недостатнє вивчення ним проблеми через неповноту зібраного емпіричного матеріалу, непродуманість плану роботи.

Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин — вступної, основної та заключної — починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом:

19.1.3. Змістовий аспект. Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто ж наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі.

Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виділимо головні методи:

При написанні своїх праць учені користуються і складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного; метод спіралі, який передбачає поступовий розвиток думки шляхом її повторення щоразу на більш узагальнюючому рівні.

Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок "видавлювання води", тобто, багатослів'я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності тощо. Нерідко саме через багатослів'я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора.

Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно виконаний твір, а де — побудований на суцільній компіляції. В останньому випадку нерідко сказане в першому абзаці суперечить викладу матеріалу в наступному. З подібним Доводиться стикатися здебільшого тоді, коли аналізуєш занадто складні за конструкцією і довгі речення. Такі роботи нерідко пишуться за принципом "чим незрозуміліше, тим науковіше".

На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання — це науковий текст). Редактор має пам'ятати, що до публікацій статей у фахових виданнях, віднесених до переліків ВАК України, існують особливі вимоги. Такі статті повинні містити:

Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є зокрема передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від редактора подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знижує якість видання. Віддавна в науковій громаді, яка найчастіше користується таким видом літератури, це вважалося грубою помилкою автора, редактора і видавництва. Крім того, слід пам'ятати, що в наукових виданнях бажано робити повний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва.

Академічні видання праць видатних діячів науки, культури, мистецтва, будь-якого народу, надто ж багатотомники, які виходять у спеціалізованих наукових видавництвах (особливо коли вони здійснюються на високому профе­сійному рівні, із відчуттям глибокої відповідальності авто­рів, редакторів та видавців), на багато десятиліть стають вагомим і неспростовним документом епохи. Адже саме в таких виданнях знімаються всілякі ідеологічні нашаруван­ня, цензурні виправлення і пригладжування, грубі помилки чи неточності попередніх видань, відновлюється в перво­зданному вигляді авторський оригінал. Висока наукова і видавничо-поліграфічна культура таких видань слугує певним еталоном для початкуючих видавців у їхньому нестримному прагненні зайняти свою нішу і міцно закріпитися на ринку одного із найскладніших, але й найбільш витребуваних та авторитетних сегментів видавничого ринку, яким була, є і буде наукова книга.