15.3. Розробка дизайну тексту

15.3.1.Вибір шрифту. Найчастіше вибір обмежується набором шрифтів, що використовуються друкарнею. Але для книг, що вимагають оригінального оформлення, а також для заголовків або назв серій, що планується широко використовувати надалі, необхідно або придбати, або розробити шрифти, що будуть складати відмітні ознаки книг. Особливу увагу варто приділити акцидентним шрифтам, що використовуються при виготовленні реклами й інших текстів, завдання яких — привертати увагу.

При виборі шрифту необхідно враховувати тип паперу. Витончені, тонкі шрифти будуть погано виглядати на папері газетного типу; важкі, контрастні шрифти виглядають занадто «сліпуче» на крейдованому папері.

При виборі дизайну варто враховувати, що різні версії одного шрифту у різних виготовлювачів можуть істотно відрізнятися за дизайном і загальними характеристиками, мати різну висоту малих літер.

15.3.2. Вибір розмірів полоси набору, полів і шрифту. Як правило, площа, що зайнята набором (полоса набору), на стандартній сторінці книги займає 70–75 % від загальної площі сторінки, а вільний простір, що залишається, поділяється приблизно у відношенні 1:1,5, причому внутрішнє (корінцеве) поле менше, ніж зовнішнє (переднє) поле.

Окрему групу складають книжкові видання для дітей. В російських виданнях величина полів, довжина рядка, кегль й інтерліньяж для подібних видань рекомендуються галузевим стандартом ГОСТ 29.127-96. У Європі й Америці існують свої обмеження. Якщо є можливість вибору, краще вибирати максимальне значення корінцевого поля.

Як правило, текст займає 75—85 % від висоти сторінки, а вільний простір, що залишився, відводиться під поля верхнього й нижнього колонтитулів, при цьому нижнє поле трохи менше, ніж подвоєне поле верхнього заголовка. Подібно вибору розмітки окремої сторінки, варто правильно здійснити і розмітку розвороту, щоб створити максимальну зручність для читача. Доцільно вибирати такі параметри полоси набору, щоб текст візуально був відцентрований по висоті сторінки — іншими словами, знаходився в її «оптичному центрі» — але при цьому бажано змістити текст на дві третин уверх, а не залишати його чітко посередині. Для добре збалансованої по ширині й висоті сторінки корінцеве поле повинне бути близьким за значенням до верхнього поля або бути трошки менше його.

Визначивши висоту області тексту, важливо встановити для неї «інклюзивний» (той, що включає) або «ексклюзивний» (той, що виключає) характер. Розходження полягає в тому, що в першому випадку рядок верхнього колонтитула і наступний за ним порожній рядок включаються в основний текст, а в другому випадку — виключаються з нього. Якщо колонцифра знаходиться вгорі сторінки на одному рядку з верхнім колонтитулом, то в цьому випадку варто включати цей рядок при вимірі висоти тексту; якщо ж колонцифра знаходиться внизу, при вимірі висоти тексту вона не враховується. Щоб уникнути можливої двозначності, найкраще повністю описати характеристики висоти тексту, наприклад:

«10-на-12» рядок верхнього колонтитула +

+ 12 пт інтервал +

+ 42 рядка «10-на-12» (504 пт) +

+ 12 пт інтервал +

+ «10-на-12» нижня колонцифра.

Рис. 2.7. Опис зон тексту й полів

Вибравши основну розмітку, варто підібрати розмір шрифту. Тут вступають у силу вимоги до зовнішнього вигляду, функціональної відповідності й економічності. Як правило, межі припустимих для вибору розмірів обмежені як зверху, так і знизу. Вибір розміру менше, ніж 9-на-10 пт, буде серйозним іспитом терпіння читача (і гостроти його зору). Найбільш зручним розміром є 11-на-12 пт для двоколонної верстки і 10-на-11 пт — для триколонної верстки.

15.3.3. Стилі заголовків. Визначивши параметри основного тексту, необхідно вибрати стилі для заголовків. Використання аналогічних з основним текстом шрифтів із мінімальними розходженнями в розмірах не тільки добре з естетичної точки зору, але зручно і з практичної сторони, оскільки полегшує роботу із заголовками при наборі.

Заголовки усередині тексту. Основні заголовки, або заголовки «першого рівня», якщо вони є першими в ієрархічній серії заголовків, звичайно, є назвами частин, розділів, глав і т.п.

Дизайнові заголовків частин варто надавати те ж значення, що й оформленню титульних сторінок. Як правило, заголовки виграють від використання різних типографських ефектів (використання курсиву, напівжирного накреслення тощо). Розділи або глави зазвичай починаються з нових сторінок, причому тільки з правої полоси (непарної) або не розрізняється для парних і непарних сторінок. Глави, що йдуть впідряд («у підбор»), використовуються, як правило, для художньої літератури і масових видань в обкладинці, де економія місця достатньо бажана.

Як правило, заголовок розділу або глави опускається вниз від верхньої частини сторінки, залишаючи вільний простір, що підкреслює їх значимість. Варто прагнути в міру можливості опускати заголовки розділів або глав або на ціле число рядків тексту заголовка, або на число рядків основного тексту, що міститься під заголовком на сторінці, або ж уводити інтервал над першим рядком тексту, що відокремлював би текст від заголовка. Для заголовків можна задавати центрування, вирівнювання вліво або відступ ліворуч. На практиці найкраще буде прийняти на самому початку якусь загальну схему і дотримуватись її при оформленні щонайменше для двох або трьох перших рівнів заголовків — центрування або вирівнювання вліво, але не те й інше одночасно.

Стиль «центрування», однак, досить важко застосовувати при великій кількості рівнів заголовків; для нижніх рівнів заголовків, як правило, застосовується вирівнювання вліво, тому з метою однаковості дизайну цей спосіб вирівнювання краще застосувати для всіх рівнів заголовків. Центровані заголовки звичайно використовуються для заголовків першого або другого рівня, можливо тому, що заголовок, що відстоїть від основного блоку тексту, більш звертає на себе увагу, чим притиснутий до краю заголовок. Центровані заголовки, що поміщаються в розрив основного тексту, виглядають більш збалансовано, якщо простір, що залишається над ними, приблизно в три рази більше, ніж простір під ними. Якщо для основного тексту обрано розмір «10-на-12», заголовок із кеглем 12 пт буде досить збалансованим, якщо залишити інтервал у 27 пт над ним і 9 пт під ним.

Заголовки з виключкою вліво можуть бути двох видів: виступаючі заголовки, вирівняні вліво в окремому відведеному для них рядку і мають інтервал зверху і менший інтервал знизу, що відокремлює їх від першого рядка розташованого нижче тексту; і врізані заголовки, вирівняні вліво, але для них текст продовжується на цьому ж рядку.

Виступаючі заголовки, як правило, служать як заголовки другого або третього рівня. Для них також бажано виділяти інтервал зверху, який у три рази більший інтервалу знизу. Так, наприклад, для заголовка другого рівня з кеглем 10-на-12 пт варто застосувати напівжирне накреслення і виділити інтервал над ним у 9 пт, а під ним — у 3 пт.

Врізані заголовки, як правило, мають той же кегль, що і текст, і, як правило, використовуються для заголовків, що йдуть за виступаючими заголовками за рівнем важливості. Для них найчастіше використовуються рядкові або прописні букви з курсивним або напівжирним накресленням, а також інтервал зверху в один рядок. Для заголовків будь-якого рівня можливо сміливо рекомендувати використання капітелі.

Постійні й змінні колонтитули. Постійний колонтитул у точності повторюється протягом усієї книги (наприклад, назва книги). А змінний колонтитул змінюється (наприклад, назва глави або розділу).

Змінні колонтитули використовуються для того, щоб, відкривши книгу на будь-якій сторінці, читач міг швидко визначити, де знаходитеся. Відповідно до прийнятих правил, більш загальну інформацію потрібно розташовувати на лівій полосі (назва книги, заголовок розділу); а більш конкретну інформацію – на правій полосі (заголовок поточної глави або підрозділу, що відповідає даній сторінці).

Як правило, місце розташування постійних колонтитулів залежить відповідно до типу виключки заголовків у тексті: вони можуть бути центровані, вирівняні по передньому обрізу книги або мати від нього відступ у кілька пік, а також вирівняні по корінцю або мати від нього відступ у кілька пік. Колонтитули повинні легко відрізнятися від основного тексту, для них доцільно використовувати курсив (або курсив збільшеного на один пункт кегля в порівнянні з основним текстом) або капітель того ж шрифту, що й основний текст.

Колонцифри. Відповідно до правил колонцифри розташовуються в одному рядку з колонтитулом зверху сторінки з виключкой уліво або вправо або розташовуються в рядку нижнього колонтитула з інтервалом в один рядок від останнього рядка тексту на сторінці, і можуть бути також центровані, виключені вліво або вправо.

Найчастіше використовують арабські цифри, що можуть мати висоту, рівну висоті прописних букв, або висоті малих літер із найбільшим верхнім виступаючим елементом.

Допоміжний текст і підписи до ілюстрацій. Прикладами допоміжного тексту є таблиці, цитати, віршовані рядки, виноски й інші елементи, що вимагають форми представлення, відмінної від основного тексту.

Як правило, цитати обсягом у кілька рядків виділяються відбиттям, наприклад, у половину рядка вище й нижче тексту цитати, і можуть бути набрані зменшеним кеглем, курсивом, мати відступ ліворуч, ліворуч і праворуч, або ж комбінацію цих стилів. Щоб вибрати найбільш підходящий стиль, варто мати на увазі, наскільки часто в тексті зустрічаються цитати і яку вони мають довжину. Якщо в книзі багато цитат і вони досить великі, у читача можуть бути утруднення у намаганні розібрати масиви курсиву або дрібного тексту.

Виноски – допоміжний текст пояснювального або довідкового характеру, що поміщається або внизу полоси, або наприкінці глави, або наприкінці книги. Виноски забезпечуються або порядковим номером, або особливим знаком. Добре використовувати для виносок кегль на два або навіть на три пункти менше кегля основного тексту. Система позначень за допомогою чисел верхнього індексу більш зручна і краще сприймається візуально, ніж зірочки, хрестики тощо, що виглядають досить великоваговими.

Для ілюстрованих видань вибір стилю підписів здійснюється аналогічно. Довжина підпису, вид і кількість ілюстрацій — усе це варто взяти до уваги при виборі оптимального рішення. Курсив або шрифт меншого розміру – звичайні способи виділення підписів до ілюстрацій при їхній помірній довжині і середній частоті появи ілюстрацій; якщо ж підписи зустрічаються часто, варто більш уважно підійти до вибору стилю. Підпис повинен бути чітко відділений від тексту, але в той же час складати з ним єдине ціле. Для цієї мети добре підходить використання тонких шпон при наборі.

Вступна й заключна частини. Для них стиль вибирати краще в останню чергу. До цього часу вже визначено загальний стиль книги, і легше прийняти рішення.

Безумовно, титульна сторінка заслуговує на особливу увагу. Вона повинна відбивати загальний стиль заголовків і основного тексту книги, не суперечити їм і не занадто сильно відрізнятися.

Варто пам'ятати, що оптичний центр сторінки знаходиться на відстані двох третин її висоти, а не в геометричному центрі. При симетричному дизайні позиції всіх написів повинні вибиратися з урахуванням цієї обставини, а велике нижнє поле ніби підпирає й піднімає інші елементи.

Якщо обсяг вступної частини досить великий, для кількох сторінок можливо зменшити розміри шрифту, а для збереження пропорцій ширина рядків для цих сторінок також повинна бути зменшена на кілька пік, щоб запобігти трохи дивному вигляду довгих рядків, набраних дрібним шрифтом. Отже, доцільно буде зменшити довжину рядків.

Кегль шрифту для сторінок із зменшеним шрифтом також повинен бути пропорційно зменшений.

Для заключної частини краще використовувати той самий стиль, що і для вступної частини.

Предметний покажчик варто формувати, коли вже відомі номери сторінок. Часто робота над ним проходить в умовах дефіциту часу, тому варто вибрати для покажчика стиль, що дозволяє легко додати або забрати кілька сторінок.

Складання підсумкової специфікації. Після розробки макета рекомендується скласти підсумкову специфікацію. Для цього зручніше створити файл, що згодом можна обновляти й змінювати. Бажано вказати області, де припустима зміна міжлітерних пробілів; які повинні бути мінімальні, нормальні і максимальні міжлітерні пробіли; які повинні бути абзацні відступи. Міжлітерні пробіли можна збільшувати при використанні капітелі. Текст, набраний капітеллю, завжди виграє від збільшення міжлітерних пробілів, і чим вони більше, тим краще.

Міжлітерні пробіли для капітелі змінюються в інтервалі від вузького до широкого. На практиці вузький пробіл відповідає 5% одиниці «m», середній пробіл відповідає 10%, а широкий — 15%. Для поліпшення візуального сприйняття іноді потрібна певна додаткова компенсація, тобто «глобальне» припасування міжсимвольних проміжків: букви в парах, подібних УЛ, здається занадто далеко віддалені друг від друга, а в сполученнях HP – розташовані занадто близько. У цьому випадку потрібна більш тонка, дробова розбивка пробілів. Цей процес має назву кернінг; деякі системи верстки автоматично розпізнають пари літер, що потребують кернінгу пари і здійснюють їхній автокернінг.

Підстроювання міжлітерних пробілів, звичайно, полягає у частковому збільшенні або зменшенні ширини пробілу, так називаної процентної компенсації символів або трекінга. Ця величина визначає, на скільки відсотків зменшується або збільшується допустима ширина для кожного символу; потім кожен символ розміщується по центру виділеного для нього простору, у результаті чого рядок виходить більш щільний або більш розріджений. Зразки набору дають гарне уявлення про те, чого можна очікувати; при величині відсотка компенсації для певного рядка понад + 2 % розрядка стає помітною.

15.3.4. Переноси. Варто визначити максимально припустиму кількість рядків, що підряд ідуть, і мають переноси і задати мінімально припустиму довжину першої частини слова при переносі.

Правила для переносу небезперечні, тому існує лише один реальний критерій: загальне сприйняття. Єдиним принципом переносів має бути зручність для читача, відсутність у нього дискомфорту при читанні слів із переносом.

Слова потрібно переносити по складах. Потрібно віддавати перевагу таким переносам, при яких не розбиваються значущі частини слова. Складені слова (мікроконтролер, міліметр) варто розділяти тільки в крапці їхнього логічного розриву. Основне правило — не робити нічого, що могло б стати перешкодою при читанні або привести в замішання читача. Прийнято, що рядків із переносом, що підряд ідуть, має бути не більш двох, у крайньому випадку — трьох.

Існує думка, що недопустимо, щоб перша частина слова, що переноситься, складалася менш чим із трьох букв, хоча на практиці це не завжди можливо. Варто уникати переносів слів «через полосу», тобто переносити останнє слово на правій полосі.

15.3.5. Розділові знаки. Для майбутнього друкованого тексту важливо підібрати форму лапок, тире, крапок тощо. Середнє або довге тире, що використовується всередині прямій мови, обов'язково виділяється з обох боків пробілами.

15.3.6. Зауваження по розмітці сторінки. При формуванні абзацу важливо вирішити, чи робити відступ (новий рядок), чи робити відбиття до і після абзацу (тільки до, або тільки після), дозволити або заборонити наявність висячих рядків (перший рядок абзацу, що завершує полосу, або останній неповний рядок абзацу, що починає полосу — традиційними правилами верстки не допускаються), яку мінімальну кількість рядків залишати на останній сторінці глави тощо. Зміна інтерліньяжу (пробілу між нижньою й верхньою лініями суміжних рядків) у межах однієї полоси досить небажана, але іноді припустимо, наприклад, при необхідності втягти один рядок, щоб закінчити розділ на полосі. Чотири рядки в кінці глави перед переходом на нову сторінку є мінімально припустимою кількістю. Менша кількість рядків виглядає погано.