logo
Лекції

23.5. Основні етапи роботи видавця з друкарнею після підписання плівок до друку

Помиляються ті видавці, котрі вважають, що після підписання договору з поліграфічним підприємством і передачі туди всіх необхідних документів та матеріалів залишається лише спокійно чекати готового накладу. Є тут кілька етапів, які слід пройти зі своїми новими партнерами разом. З найважливіших виділимо три:

Контроль кольороподілу стосується лише тих видавничих оригіналів, які мають кольорові обкладинки чи такі ж ілюстрації всередині книжкового блоку. Цей процес проводиться на відповідному електронному обладнанні й передбачає отримання чотирьох діапозитивів, що відповідають певним фарбам. Доведена до відповідної гами кожна з фарб і точне суміщення послідовно друкованих із кольороподілених форм на один і той же аркуш відповідного паперу дають у кінцевому варіанті задумане художником кольорове зображення.

Саме якість цього кольороподілу й має оцінити видавець напередодні тиражування аркушів. Місія ця випадає здебільшого на художнього або головного редактора. На жаль, у наших умовах оцінка видавцем пробних кольорових відбитків здійснюється здебільшого візуально, в той час як на великих поліграфічних підприємствах Заходу вже застосовується спеціальні електронні датчики. Послідовне пересування їх поверхнею відбитка дає можливість відразу виявити, в якому місці відбулося відхилення насиченості котроїсь із фарб від норми.

Пробний відбиток, затверджений представником видавництва, стає еталоном для тиражування аркушів на офсетній машині. Аби уникнути розходжень між пробним і тиражним відбитком, перший обов'язково має виконуватися на такому ж гатунку паперу, на якому робитиметься весь наклад видання.

З практики видавничої діяльності є немало випадків, коли видавець приносить на поліграфічне підприємство два комплекти плівок кольороподілу, здійсненого в іншій фірмі, не додаючи при цьому пробних відбитків. Такі фірми, для економії коштів, нерідко показують видавцеві електронний варіант кольорової обкладинки на екрані комп'ютера, пояснюючи, що виведення проб тягнутиме з видавця додаткові витрати. Це ризикована справа, адже нерідко принесений «кіт у мішку» виявляється далеко не таким, яким його видавець бачив на екрані. У такому випадку друкарні знімають з себе відповідальність за чужі недоопрацювання.

Ще один відповідальний для видавця етап — звірка «чистих аркушів». «Чисті аркуші» - це перші примірники віддрукованих на машині аркушів з відповідною кількістю книжкових шпальт (8, 16, 32), які передаються у видавництво для контролю. Перед редактором постає завдання оперативно перечитати (чи бодай уважно переглянути) ці аркуші на предмет виявлення в них можливих помилок. Робиться це для підстрахування і самозаспокоєння, що в майбутньому виданні буде все гаразд. У випадку, коли на якійсь сторінці все ж виявлено суттєву помилку, доведеться передруковувати цілий аркуш. Це неприємно, але буде дешевше, ніж потім переробляти весь наклад.

Є інший, менш накладніший у грошовому вимірі, але гірший для репутації видавця, вихід: вміщення наприкінці майбутньої книги спеціальної вклейки із списком виявлених у процесі звірки чистих аркушів помилок. Колись для видавців це було святим правилом. Більшість новітніх вітчизняних видавництв цього, на жаль, не бажають робити, сподіваючись, очевидно, що читач не помітить.

Лише після звірки «чистих аркушів» видавництвом поліграфічне підприємство може приступати до виготовлення сигнальних примірників. Ці примірники робляться не на загальному конвейєрі, а вручну, аби ще раз дати можливість видавцеві здійснити на цей раз уже останній контроль. Рідко, але й на цьому етапі доводиться мати справу з непростимими помилками.

Серед обов'язкових елементів редакторської перевірки сигнального примірника варто виділити два: наскрізна перевірка наростаючої нумерації сторінок і читання перехідних рядків чи речень із сторінки на сторінку. Такий спосіб контролю дає можливість виловити наявність у виданні «чужого аркуша» з іншого видання або повтореного «свого». Класичний приклад можна привести з книгою Романа Іваничука «Четвертий вимір» (видавництво «Дніпро», 1985). В усьому накладі книги - 50 тисяч примірників - другий аркуш (від стор. 33 до стор. 64) повторений двічі. Натомість зовсім випав третій. Далі текст починається зі стор. 97.

Як правило, кількість сигнальних примірників дорівнює десяти. Це перші ластівки, які приносять радість передусім авторові, редактору. Із сигнальних кілька примірників можуть бути передані для рекламних цілей у пресу чи книгорозповсюджувачам.

Видавництво підписує у світ і ставить свою печатку на двох «сигналах». Один залишається в архіві видавництва, а другий передається до друкарні.

Лише одержання такого примірника є підставою для поліграфічного підприємства запускати конвейєр для тиражування видання. Щоправда, ця вимога не завжди дотримується. Ряд друкарень передає до видавництва сигнальні примірники видання, яке вже повністю віддруковане. Нерідко зустрічається й інша крайність: сигнальні примірники вже підписані замовником, а друкування накладу зволікається.

Останній процес, який здійснює друкарня самостійно після виготовлення всього накладу видання, - його упаковка. Вона має бути виконана відповідно до існуючого стандарту. Кількість книг у пачці, в залежності від обсягу видання, може бути різною, але кратною. У загальній вазі пачка не має перевищувати восьми кілограмів. Кожна пачка має мати спеціально наклеєний ярлик, на якому обов'язково зазначається: назва видавництва, автор і назва книги, назва і адреса друкарні.

Для вивезення накладу видання зі складу друкарні видавництву слід підготувати: довіреність та копію бухгалтерського документа щодо сплати коштів за виконану друкарнею роботу.

Таким чином, для видавця починається новий етап роботи з Цим виданням - пошук тих партнерів, які допоможуть донести Щойно створений видавничий продукт до читача.

Про плюси й мінуси вітчизняного книжкового маркетингу, про проблеми промоції і продажу української книги, взаємостосунки видавця з дистриб'юторами йтиметься в наступній темі.

Тема № 24