1.2. Причини і витоки проблеми

Події, що визначали стан книговидавничої галузі, хронологічно розвивалися так.

У 1990 р., у відповідь на проголошення Україною державного суверенітету, Росія в односторонньому порядку скоротила поставки в республіку товарів, визнаних нею як стратегічна сировина. Передусім це стосувалося паперу. Через це призупинялася діяльність цілого ряду видавництв. Саме тоді творча, наукова і видавнича еліта з відкритим зверненням звернулася до уряду та громадськості щодо можливої катастрофи національного книговидання.

5 липня 1991 р. Президія Верховної Ради України прийняла постанову щодо державного захисту книговидання та преси України в умовах переходу до ринкової економіки, згідно з якою Кабінету Міністрів було доручено передбачити пільгове оподаткування видавництв та торговельних організацій, які видають і реалізують літературу, що виходить українською мовою. Як результат — із січня 1992 р. від сплати податку було звільнено ті видавництва, що здійснювали випуск літератури українською мовою та мовами національних меншин, якщо ця література становила не менше 70 % їхнього загального виробництва.

Проте ренесанс новітнього українського книговидання тривав недовго. Сформований після виборів нового президента новий склад Кабінету Міністрів відмінив цю пільгу для вітчизняних видавництв з 1 січня 1994 р. Українська книга в умовах різкого зменшення державного замовлення, відсутності дотацій та пільг ставала економічно не вигідною, а для багатьох видавців — і непотрібною.

Особливо загрозливою ця тенденція стала з 1996 р., коли Росія, турбуючись про власний інформаційний простір на теренах колишнього СРСР, запровадила, за аналогом більшості високорозвинених держав світу, нульову ставку податку доданої вартості на всю друковану продукцію. Україна ж, навпаки, ризикуючи повністю втратити інформаційний простір, довела величину цього податку до 20 %, зрівнявши виробництво книги з виробами інших галузей народного господарства. Це призвело до того, що Україна опинилася за видавництвом книги практично у хвості усіх держав світу.

У середині 90-х рр. ХХ ст. тривала безрезультатна боротьба українського книговидання за своє виживання в комісіях парламенту, в міністерських коридорах, серед видавців за підготовку цивілізованого Закону про видавничу справу.

Під час розробки у 1995 р. проекту Закону України «Про захист інформаційного простору України, державну підтримку засобів масової інформації і національного книговидання та соціальний захист їх працівників» здійснювалися неодноразові невдалі спроби відновити існуючу до 1994 р. законодавчу норму про пільги для видавництв, які випускають не менше 70 % літератури українською мовою.

У 1995 р. у Парламенті було «провалено» Закон про видавничу справу, на який покладалися великі надії.